Моніторинг кримінального провадження Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. (від 10 жовтня 2025)

10 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000217 відносно Похольчука Р.В., Филя С.В. та Залужного В.Б. яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 4 ст. 368-4, ч. 1 ст. 209  КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.

На початку засідання прокурор оголосив обвинувальний акт, у якому зачитав зміст пред’явленого обвинувачення та опис діянь, у вчиненні яких обвинувачуються підсудні.

У подальшому суд з’ясовував, чи зрозуміла обвинуваченим суть пред’явленого обвинувачення. Під час цього процесу обвинувачений Филь С.В. подав клопотання про роз’яснення суті обвинувачення. Обґрунтовуючи своє клопотання, він зазначив, що не розуміє, у чому саме його обвинувачують, оскільки йому незрозуміло, яким чином сторона обвинувачення дійшла висновків щодо встановлених фактичних обставин та на які докази спирається при формуванні обвинувачення. На його думку, прокурор повинен роз’яснити конкретні обставини, що становлять суть пред’явленого йому обвинувачення.

Суд, реагуючи на заявлене клопотання, пояснив, що на даному етапі кримінального провадження розглядається лише питання щодо формального з’ясування, чи зрозумілий текст обвинувального акта, а не його інтерпретація. Водночас суд наголосив, що аналіз та оцінка доказів, а також тлумачення обвинувачення є предметом наступних етапів судового розгляду. У відповідь на таке роз’яснення обвинувачений Филь С.В. підтвердив, що текст обвинувального акта йому зрозумілий у формальному сенсі, попри раніше висловлені зауваження. Суд також зафіксував, що позиція обвинуваченого була з’ясована правильно, а подане клопотання долучено до матеріалів кримінального провадження.

Обвинувачений Залужний В.Б. окремо підтвердив, що йому зрозумілий зміст пред’явленого обвинувачення, без додаткових зауважень. Обвинувачений Похольчук Р.В., у свою чергу, заявив про розуміння суті обвинувачення та визнав свою вину.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що з’ясування того, чи обвинуваченому зрозуміла суть пред’явленого обвинувачення, є важливою гарантією реалізації його права на захист, передбаченого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ. Саме на цьому етапі суд забезпечує, щоб обвинувачений був повністю проінформований про зміст і характер обвинувачення, адже лише за цієї умови можлива ефективна підготовка захисту та дотримання принципу справедливого судового розгляду.

ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).

З урахуванням процесуального контексту розгляду, зокрема того, що на даному етапі суд здійснював лише формальне з’ясування, чи зрозумілий обвинуваченим зміст пред’явленого обвинувачення, а також з огляду на те, що всі троє обвинувачених підтвердили факт розуміння змісту та формулювання, яке описує обвинувачення, підстав вбачати ознаки порушення гарантій, передбачених статтею 6 § 3(а) Європейської конвенції з прав людини, не встановлено.

У подальшому суд надав сторонам можливість проголосити вступні промови.

У своїй промові представник сторони обвинувачення окреслив передумови виявлення кримінального правопорушення, зупинився на описі ключових фактичних обставин справи та поінформував про намір провести ряд допитів, а також дослідити три томи матеріалів кримінального провадження.

Зі свого боку, адвокат, яка представляє інтереси обвинувачених Филя С.В. та Залужного В.Б., наголосила, що, на думку сторони захисту, кримінальне провадження було ініційоване з метою тиску на обвинувачених з метою схилити їх до дачі показань у межах іншого провадження. Вона поставила під сумнів достовірність ключового доказу обвинувачення — свідчень Похольчука Р.В., які, за її словами, були змінені після домовленості з обвинуваченням про уникнення відповідальності. Також вона звернула увагу на те, що речові докази не були відкриті стороні захисту, що, на її думку, перешкоджає реалізації права на підготовку до захисту. Крім того, захисниця висловила заперечення проти допиту одного зі свідків сторони обвинувачення, вказавши на відсутність у прокурора належної аргументації щодо необхідності його допиту. Вона також наполягала на виклику до суду свідків сторони захисту.

Адвокат, яка представляє інтереси Похольчука Р.В., зазначила, що її вступна промова  викладена письмово, та просила суд долучити її до матеріалів справи. Вона також звернула увагу, що, на її думку, на обвинуваченого Похольчука Р.В. чиниться тиск з боку обох сторін — як сторони обвинувачення, так і сторони захисту обвинувачених Филя С.В. та Залужного В.Б.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що стадія вступних промов відіграє ключову роль у забезпеченні принципу змагальності та рівності сторін, закріпленого в статті 6 §1 Європейської конвенції з прав людини. Саме на цьому етапі сторони формулюють власні правові позиції, окреслюють межі предмету доказування та вказують на докази, які мають, на їхню думку, істотне значення для справи. Таким чином, вступна промова є не лише процесуальним елементом, але й інструментом стратегічної адвокатури, що закладає основу для реалізації права на захист та належного інформування суду про позицію сторін.

Водночас завдання суду на цій стадії полягає не лише у фіксації факту виголошення вступних промов, а й у забезпеченні того, щоб кожна зі сторін мала реальну, а не лише формальну можливість донести свої доводи до суду. З огляду на зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на низку ключових аспектів, що можуть мати значення для оцінки дотримання принципу процесуальної рівності у даному провадженні.

Ефективна реалізація права на захист передбачає своєчасний та безперешкодний доступ сторони захисту до всіх речових доказів, які мають істотне значення для спростування або підтвердження обвинувачення. Відсутність такого доступу, у разі підтвердження доводів сторони захисту, може свідчити про порушення принципу рівності сторін і створювати загрозу процесуальної нерівності.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Kikabidze v. Georgia (п. 42–43), право на захист охоплює всі дії, необхідні для належної підготовки до розгляду справи по суті. Будь-яке обмеження доступу до доказів, які можуть мати значення для сторони захисту, має бути належно обґрунтованим і відповідати принципам необхідності, пропорційності та змагальності.

ЄСПЛ також неодноразово підкреслював, що права, передбачені пунктом 3 (b) статті 6 Конвенції, спрямовані на досягнення рівноваги — наскільки це можливо — між сторонами обвинувачення та захисту. За змістом рішення F.S.M. v. Spain (п. 55–56), можливості, які мають бути надані обвинуваченому, обмежуються лише тими, які реально сприяють або можуть сприяти підготовці захисту. Ці можливості, зокрема, включають право на ознайомлення з результатами досудового розслідування, отриманими упродовж усього провадження, якщо такі результати можуть мати значення для захисту. 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у межах даного провадження порушено питання допустимості свідчень одного з обвинувачених, які, за твердженням сторони захисту, могли бути надані під тиском та використовуються як основа для обґрунтування обвинувачення.

У цьому зв’язку релевантною є практика Європейського суду з прав людини щодо недопустимості отримання доказів шляхом примусу (стаття 6 Конвенції), яка визначає підходи до оцінки таких ситуацій. Зокрема, Суд підкреслює, що будь-який вплив на особу — незалежно від джерела або форми — може поставити під сумнів справедливість розгляду, якщо він позначається на добровільності показань чи процесуальній рівновазі сторін. Оцінка подібних тверджень має здійснюватися судом з урахуванням конкретного контексту, способу отримання свідчень та їхнього значення для позиції обвинувачення..

ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці виокремив щонайменше три типові ситуації, які викликають занепокоєння з точки зору неправомірного примусу.

1. Перша ситуація — коли підозрюваний або обвинувачений зобов’язаний давати свідчення під загрозою санкцій і робить це під тиском.
2. Друга — коли застосовується фізичний або психологічний вплив (часто у формі поводження, що порушує статтю 3 Конвенції, з метою отримання зізнання чи інших доказів.
3. Третя — коли державні органи вдаються до маніпуляцій або хитрощів, щоб отримати інформацію, яку не могли отримати під час офіційного допиту.

Особливо тривожною є ситуація, коли такі свідчення — навіть якщо вони на перший погляд не мають безпосередньо викривального характеру — використовуються для підтвердження версії обвинувачення або дискредитації позиції інших обвинувачених  (Bajić v. North Macedonia, 65-66).

У разі, якщо твердження сторони захисту про те, що один із обвинувачених надав неправдиві свідчення з метою уникнення кримінальної відповідальності знайдуть своє підтвердження, така ситуація може викликати питання щодо наявності ознак непрямого примусу чи зовнішнього впливу, що потенційно впливає на допустимість таких доказів і загальну оцінку справедливості процесу. Водночас ці доводи потребують ретельної перевірки та належної оцінки судом у межах подальшого судового розгляду.

У межах реалізації визначеного судом порядку дослідження доказів сторони обвинувачення прокурор долучив до матеріалів кримінального провадження низку документів, серед яких — службові записки, постанови та витяги з офіційної документації.

У відповідь адвокат, яка представляє інтереси обвинувачених Филя С.В. та Залужного В.Б., висловила заперечення щодо частини поданих документів, зазначивши, що вони, на думку сторони захисту, є недопустимими доказами. Зокрема, було звернуто увагу на те, що деякі документи, за твердженням захисту, були оформлені або підписані особами, які не мали відповідних повноважень, що, у разі підтвердження, може впливати на їхню доказову силу.

Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у питаннях допустимості доказів визначальним є не лише їхня формальна законність, а й те, чи забезпечено справедливість провадження в цілому, зокрема можливість сторони захисту ефективно перевірити та оскаржити їхню достовірність. Саме тому якість, походження та спосіб отримання доказів набувають ключового значення, адже будь-які порушення на цих етапах можуть поставити під сумнів рівність сторін і змагальність процесу, що є фундаментальними складовими статті 6 §1 Конвенції.

Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у контексті оцінки належності доказів ключовим є питання, чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання і використання доказів. При цьому особливого значення набуває з’ясування, чи мала сторона захисту змогу ефективно поставити під сумнів їх достовірність. Також до уваги береться якість доказів, включаючи обставини їх отримання, які можуть викликати сумніви в їхній надійності або точності (Macharik v. The Czech Republic, п. 51–52). 

У справі Mehmet Zeki Doğan v. Turkey (No. 2) (пп. 84–85) Європейський суд з прав людини наголосив, що питання за статтею 6 Конвенції можуть виникнути тоді, коли докази, подані як на користь, так і проти обвинуваченого, не були представлені у спосіб, який забезпечує рівність сторін та змагальність процесу. У таких випадках порушення під час здобуття або оцінки доказів можуть мати вирішальний вплив на справедливість провадження в цілому, що підпадає під дію статті 6 § 1 Конвенції.

Після завершення основної частини судового засідання суд за участю сторін обговорював подальший графік розгляду справи. У цьому контексті суд порушив питання про можливість участі обвинуваченого Похольчука Р.В. у запланованому засіданні за відсутності його захисника, з огляду на заплановану відпустку останньої.

У відповідь обвинувачений однозначно заявив про своє бажання брати участь у судовому засіданні виключно за присутності свого захисника. Суд врахував цю позицію та погодився з її доцільністю.

Відповідно до стандартів, встановлених статтею 6 ЄКПЛ, право на правову допомогу охоплює не лише формальне залучення адвоката, а й забезпечення його повноцінної, ефективної та безперешкодної участі у процесі. Суд, у свою чергу, має гарантувати умови, за яких обвинувачений може реально реалізувати своє право на захист і не опиняється у процесуально невигідному становищі порівняно зі стороною обвинувачення. Такий підхід відповідає суті принципу змагальності та забезпечує довіру до справедливості судового розгляду.

Право кожного, обвинуваченого у кримінальному правопорушенні, на ефективну допомогу адвоката є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 § 3 (c) Конвенції. Це право включає не лише формальне призначення захисника, а й забезпечення його реальної участі у провадженні. Як наголосив ЄСПЛ у справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 131), відсутність або обмеження доступу до адвоката здатні серйозно підірвати довіру до всього провадження.

У справі Opalenko v. Ukraine (пп. 26, 31) Суд підкреслив, що будь-яке обмеження доступу до юридичної допомоги може бути допустимим лише за виняткових обставин, має бути тимчасовим та ґрунтуватися на індивідуальній оцінці обставин справи. При цьому національні органи влади зобов’язані враховувати побажання обвинуваченого щодо вибору захисника, а будь-яке обмеження цього права вимагає переконливого та достатнього обґрунтування. За відсутності такого обґрунтування, як підкреслено у рішенні Elif Nazan Şeker v. Turkey (п. 43), подібне обмеження може становити порушення статті 6 § 1 у поєднанні з § 3 (c), якщо воно негативно впливає на захист особи.

ЄСПЛ також звертає увагу на важливість зовнішнього сприйняття справедливості процесу. У справі Gaggl v. Austria (п. 48) Суд наголосив, що публічна демонстрація дотримання процесуальних гарантій зміцнює довіру до правосуддя з боку учасників процесу та суспільства загалом.

З огляду на вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що в цьому випадку суд, вислухавши позицію обвинуваченого щодо небажаності участі в засіданні без свого захисника, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Конвенції та сприяє дотриманню принципу рівності сторін і забезпеченню реального здійснення права на захист.

За результатами моніторингу судового засідання, експерти місії IAC ISHR не виявили ознак порушення принципів справедливого судового розгляду чи процесуальних гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.