15. 10. 2025
13 жовтня 2025 року в Київському апеляційному суді було заплановане судове засідання у рамках кримінального провадження № 22023000000000773 щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники та колегія суддів із головуючою Рудніченко О.В.
Предметом апеляційного розгляду була скарга сторони захисту на ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року, якою обвинуваченому було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На початку судового засідання стало відомо, що прокурори не з’явилися. Суд поставив на обговорення питання щодо можливості продовження розгляду за відсутності представників сторони обвинувачення.
Зі слів сторони захисту, прокурори перебували в приміщенні суду безпосередньо перед початком розгляду, проте приблизно за десять хвилин до його початку залишили будівлю без попередження та без надання будь-яких пояснень. Адвокати висловили припущення про цілеспрямований характер таких дій, які, на їхню думку, можуть свідчити про спробу навмисного затягування розгляду з метою недопущення ухвалення судового рішення в межах установлених законом процесуальних строків. У цьому контексті вони звернули увагу на те, що в межах цього кримінального провадження апеляційні скарги сторони захисту на рішення про продовження запобіжного заходу вже тричі розглядалися із порушенням строків, передбачених кримінальним процесуальним законом.
На думку захисників, суд має усі підстави для продовження розгляду без участі прокурорів, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та були ознайомлені зі змістом апеляційної скарги. Захисники наголосили, що норми процесуального законодавства передбачають можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, якщо він був належним чином повідомлений.
Секретар судового засідання повідомила, що прокурори не відповідають на телефонні дзвінки.
Суд ухвалив відкласти розгляд справи у зв’язку з неможливістю продовження засідання без участі сторони обвинувачення та призначив наступну дату судового розгляду на 27 жовтня 2025 року.
З огляду на вищезазначене, варто звернути увагу, що якщо твердження сторони захисту є достовірними, і прокурори дійсно перебували у приміщенні суду перед початком засідання, але за десять хвилин до його початку покинули будівлю, попри належне повідомлення про час і місце засідання, така поведінка може свідчити про ознаки порушення статті 6 ЄКПЛ, зокрема права на доступ до суду (п. 1 ст. 6). Також важливо зазначити, що суд відклав розгляд справи на визначену дату, коли ухвала Солом’янського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого, вже втратить чинність, що ставить під сумнів ефективність апеляційного контролю.
З огляду на доводи сторони захисту про те, що апеляційні скарги у межах цього кримінального провадження вже щонайменше тричі розглядалися із порушенням установлених процесуальних строків, виникають обґрунтовані сумніви щодо практичної реалізації права на ефективне апеляційне оскарження запобіжного заходу.
Ця ситуація набуває особливої гостроти, враховуючи тривале перебування Богуслаєва В.О. під вартою (понад 1000 днів), його похилий вік і критичний стан здоров’я. Відсутність належної оперативності з боку апеляційного суду може свідчити про формалізований підхід до розгляду скарг і нівелювати саму суть права на апеляційне оскарження. Це, у свою чергу, підриває ефективність судового контролю як механізму запобігання свавільному обмеженню свободи. Подібні зволікання створюють ризик системного порушення принципу розумних строків і права на свободу, що є одним із базових стандартів справедливого судового розгляду.
Пункт 1 статті 6 ЄКПЛ визначає: “Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”. Це право є важливою складовою аспекту справедливого судового розгляду і при його порушенні справедливий судовий розгляд фактично унеможливлюється.
Право на доступ до суду є фундаментальним елементом гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Це право невід’ємно пов’язане з принципами верховенства права та заборони свавілля, які становлять основу всієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що будь-які обмеження цього права мають бути сумісними з його суттю. Зокрема, обмеження не повинні звужувати право особи на доступ до правосуддя настільки, щоб було порушено саму суть цього права (Verein Klimaseniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, п. 626). Таким чином, навіть організаційні чи процедурні недоліки, які фактично унеможливлюють участь особи або її захисника в судовому засіданні, можуть бути розцінені як непропорційне обмеження права на доступ до суду.
Також ЄСПЛ наголошує, що право на доступ до суду має бути “практичним та ефективним”, а не “теоретичним чи ілюзорним”. Обмеження, які можуть бути застосовані, не вважаються несумісними зі статтею 6 (п. 1), якщо вони не переслідують законну мету (Zubac v. Croatia, п. 77-78, 80).
Крім того, також важливо додати, що право на суд, закріплене у статті 6 ЄКПЛ, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може підлягати обмеженням, що випливають із самої Конвенції, зокрема у зв’язку з процесуальними вимогами чи умовами прийнятності звернень до суду. Однак ці обмеження не повинні обмежувати здійснення права таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть права. Вони повинні переслідувати легітимну мету, і має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (ÇağiL v. Turkey п. 42-43).
Крім того, Касаційний кримінальний суд ВСУ у постанові по справі № 991/3440/20 висловив свою позицію стосовно права на апеляційне оскарження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів, посилаючись на рішення ЄСПЛ по справі Bellet v. France наголосила, що недотримання належної правової процедури щодо права на захист та права на оскарження, тягне за собою порушення гарантованого ст. 6 ЄКПЛ права на справедливий суд. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням обґрунтованих сумнівів у дотриманні гарантій, передбачених Європейською конвенцією з прав людини, подальший моніторинг цього провадження є рекомендованим моніторинговою місією IAC ISHR.
