08. 10. 2025
30 вересня 2025 року у Хмельницькому апеляційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №683/1861/24 (провадження № 11-кп/820/451/25) відносно Козлюка Юрія Михайловича, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України (безгосподарське використання земель). На засіданні були присутні засуджений (через відеозв’язок), захисник, прокурор та колегія суддів у складі Барчук В.М., Смірнової В.В. та головуючої Вітюк І.В.
Судове засідання було присвячене продовженню розгляду апеляційної скарги захисника засудженого на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 7 квітня 2025 року. У межах цього засідання суд надав можливість прокурору висловити свою позицію щодо апеляційної скарги.
Заперечуючи проти її задоволення, прокурор зазначив, що, на його думку, суд першої інстанції належним чином встановив фактичні обставини, пов’язані з інкримінованим кримінальним правопорушенням. Зокрема, він вказав, що вина Козлюка Ю.М. підтверджується протоколами слідчих дій та іншими матеріалами, наявними в матеріалах справи.
Прокурор також підкреслив, що, за оцінкою сторони обвинувачення, засуджений умисно створив водний об’єкт на земельній ділянці, чим унеможливив її подальше використання за цільовим господарським призначенням. У зв’язку з цим прокурор просив апеляційний суд залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.
Суд, заслухавши позицію прокурора, звернув його увагу на те, що раніше сторона захисту долучила до матеріалів знімки з космосу із зазначенням дат, з яких випливає, що водний об’єкт на земельній ділянці існував ще до інкримінованих подій. Крім того, суд зауважив, що у справі міститься офіційна відповідь Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, в якій підтверджено наявність на земельній ділянці штучного водного об’єкта (ставка), розташованого на безіменному струмку.
Прокурор, реагуючи на ці обставини, заявив, що знімки з космосу можуть відрізнятися, не відображають конкретного періоду часу і можуть містити похибки. Щодо відповіді регіонального офісу він зауважив, що, за документами, пов’язаними з цією ділянкою, жодного водного об’єкта там не було. Прокурор також підкреслив, що Козлюк Ю.М. після отримання земельної ділянки самовільно викопав водний об’єкт, що є кримінальним правопорушенням, а згодом намагався його легалізувати, звернувшись до органів місцевого самоврядування для внесення змін до документації. Окрім цього, він встановив трубу, яка призвела до підтоплення. Водночас прокурор визнав, що хоча труба заіржавіла, точно встановити час її монтажу неможливо — це лише припущення. Він також підтвердив, що у матеріалах справи відсутні докази використання спецтехніки на ділянці, однак наголосив, що земельна ділянка належала засудженому, і він сам звертався до компетентних органів щодо зміни її цільового призначення. На думку прокурора, ці обставини підтверджують факт вчинення злочину. Крім того, він зауважив, що відсутні документи про походження труби та не встановлено, хто допомагав Козлюку Ю.М. її встановлювати.
У своїх доповненнях захисник звернула увагу на низку процесуальних і фактичних аспектів, які, на її думку, мають істотне значення для оцінки обставин справи. Зокрема, вона зазначила, що технічну документацію на земельну ділянку готує не власник, а відповідний розробник. Крім того, захисник підкреслила, що у вересні 2021 року — період, який інкримінується засудженому — сторона обвинувачення не здійснила огляду ділянки, що, на її думку, ставить під сумнів повноту досудового розслідування.
Особливе занепокоєння, за словами захисника, викликає той факт, що в один день засудженому було вручено як повідомлення про підозру, так і обвинувальний акт — без участі захисника, без надання часу на проведення експертиз та без можливості отримати належну правову допомогу. Щодо предмета обвинувачення, захисник зауважила, що зовнішній стан труби вказує на її встановлення понад три роки тому. Вона також звернула увагу на суперечності між позицією прокурора під час засідання та змістом обвинувального акта: якщо в засіданні прокурор визнав неможливість точно встановити час встановлення труби, то в обвинувальному акті зазначено, що це відбулося у вересні 2021 року.
Крім того, захисник наголосила, що без використання спеціальної техніки засуджений фізично не міг самостійно викопати водний об’єкт чи встановити трубу, про що також свідчить відсутність відповідних доказів у матеріалах справи.
У подальшому судове засідання було відкладено на 11 листопада 2025 року у зв’язку з технічними труднощами в роботі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, які виникли на всій території України.
У контексті наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають доцільним акцентувати увагу на таких аспектах:
По-перше, слід наголосити, що обґрунтованість обвинувачення у кримінальному провадженні має бути підтверджена поза розумним сумнівом, а всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого. Цей принцип, закріплений у пункті 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини («in dubio pro reo»), становить одну з ключових гарантій справедливого судового розгляду. У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо суперечностей між позицією прокурора, озвученою під час судового засідання, та формулюваннями, викладеними в обвинувальному акті. Подібні розбіжності можуть поставити під сумнів послідовність і обґрунтованість обвинувачення, особливо якщо вони стосуються визначальних фактичних обставин.
Якщо прокурор висловлює непослідовні твердження щодо часу або способу вчинення інкримінованого діяння, це може свідчити про ймовірну побудову обвинувачення на припущеннях, а не на перевірених та належним чином підтверджених доказах. У таких випадках суд має з особливою уважністю оцінити наведені обвинувачення та забезпечити належний баланс між сторонами, аби не допустити порушення принципу справедливого судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на пункт 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, який закріплює принцип «in dubio pro reo» — тобто тлумачення всіх невирішених сумнівів щодо винуватості особи на її користь.
Цей підхід є фундаментальною гарантією справедливого судового розгляду в кримінальному провадженні, і неодноразово знаходив своє підтвердження в практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у справі Kolompar v. Serbia (п.16) Суд наголосив, що у кримінальному судочинстві мають бути дотримані дві основоположні вимоги:
- сторона обвинувачення зобов’язана довести вину обвинуваченого поза розумним сумнівом;
- усі сумніви щодо достовірності доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не в його шкоду.
Подібну позицію Суд підтвердив у справі Telfner v. Austria (п. 15), де зазначив, що національні суди не повинні діяти, виходячи з упередженого припущення про винуватість особи. Обов’язок доведення вини без жодних сумнівів покладається на обвинувачення, а будь-яка невизначеність або двозначність у доказах має інтерпретуватися на користь підсудного.
Також, варто додати, що відповідно до практики ЄСПЛ: “доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом” (Kobets v. Ukraine, п.43). Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винуватою у його вчиненні.
Крім того, повинні бути “правдоподібні підстави” (факти або інформація), що здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що можна вважати “правдоподібним”, залежить від усіх обставин (Parildak v. Turkey, п. 59).
Недостатньо обґрунтовані рішення можуть також порушувати презумпцію невинуватості згідно зі статтею 6 (п. 2) Конвенції, оскільки (i) вони можуть не відповідати основній вимозі кримінального правосуддя, згідно з якою обвинувачення повинно довести свою правоту поза будь-яким розумним сумнівом, та (ii) такі рішення можуть таким чином не відповідати одному з фундаментальних принципів кримінального права, а саме in dubio pro reo (Keri̇moğlu v. Turkey, п. 67).
У цьому ж контексті варто згадати практику Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121), де Європейський суд з прав людини підтвердив: обвинувальний вирок може грунтуватися лише на доказах, які є достовірними, переконливими та позбавленими сумнівів. Усі розумні сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого — відповідно до принципу презумпції невинуватості.
Враховуючи все вищезазначене, а особливо обставини даного судового засідання, коли було зафіксовано суперечності між позицією обвинувачення та даними обвинувального акта, важливо, щоб суд у максимально можливій мірі належним чином оцінив усі обставини справи та доводи сторін щодо фактичних обставин кримінального провадження й винуватості особи. Такий підхід є необхідним для забезпечення реалізації презумпції невинуватості та дотримання стандартів справедливого судового розгляду, закріплених у статті 6 ЄКПЛ. Належна оцінка всіх доказів і доводів сторін також є запорукою довіри суспільства до судової системи.
По-друге, з урахуванням обставин, озвучених під час судового засідання, заслуговує на увагу заява захисника про те, що як повідомлення про підозру, так і обвинувальний акт були вручені Козлюку Ю.М. в один день — у момент, коли він перебував у процесі етапування до місця позбавлення волі в межах іншого кримінального провадження. За словами захисника, це відбулося без участі адвоката, без надання часу на підготовку захисту або можливості ініціювати необхідні процесуальні дії, зокрема експертні дослідження.
У разі підтвердження таких обставин можуть виникати об’єктивні сумніви щодо дотримання права на захист у розумінні пункту 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема — права на ефективну правову допомогу та реальну можливість підготуватися до захисту. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що ефективна правова допомога має надаватися з моменту пред’явлення підозри. Відсутність доступу до адвоката на початковій стадії провадження може призвести до непоправної шкоди для всього ходу судового розгляду.
Оперативний доступ до адвоката є важливою противагою вразливості підозрюваних, які перебувають під вартою поліції/органів слідства. Такий доступ також має превентивний характер, оскільки він пропонує їм необхідний захист від примусу та жорстокого поводження, яким вони можуть зазнати з боку поліції/органів слідства. Одним з головних завдань адвоката під час утримання під вартою поліції/органів слідства та на стадії розслідування є забезпечення поваги до права кожного обвинуваченого не свідчити проти себе (Krpelík v. The Czech Republic, пп. 71-72, 74).
Також, варто додати, що відповідно до практики ЄСПЛ, “права на захист”, перелік яких наведено у статті 6 (п.3) (b), були запроваджені, перш за все, для встановлення рівності, наскільки це можливо, між обвинуваченням та захистом. Можливості, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому чи їй у підготовці захисту. Основна захисна діяльність особи може включати все, що є “необхідним” для підготовки основного судового розгляду. Можливості, якими повинен користуватися кожен, хто обвинувачується у кримінальному правопорушенні, включають можливість ознайомитися, з метою підготовки свого захисту, з результатами розслідувань, проведених протягом усього провадження (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56).
По-третє, у ході судового засідання його було відкладено у зв’язку з технічними труднощами. Варто зауважити, що попереднє засідання в межах цього кримінального провадження також не відбулося (див. Моніторинг кримінального провадження Козлюка Ю.М. від 15 липня 2025 року). Хоча технічні збої можуть мати об’єктивний характер, важливо враховувати, що тривалі затримки у розгляді справи можуть негативно позначатися на реалізації права особи на справедливий судовий розгляд упродовж «розумного строку», гарантованого пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Це набуває особливої ваги у випадках, коли йдеться про особу, яка вже позбавлена свободи. Таким чином, затягування розгляду справи — незалежно від причин — потребує уважного контролю з боку суду з метою забезпечення балансу між процесуальними потребами та фундаментальними правами учасників провадження.
ЄСПЛ наголошує, що право на доступ до суду має бути “практичним та ефективним”, а не “теоретичним чи ілюзорним”. Обмеження, які можуть бути застосовані, не вважаються несумісними зі статтею 6 (п. 1), якщо вони не переслідують законну мету (Zubac v. Croatia, п. 77-78, 80). Будь-які обмеження цього права мають бути сумісними з його суттю. Зокрема, обмеження не повинні звужувати право особи на доступ до правосуддя настільки, щоб було порушено саму суть цього права (Verein Klimaseniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, п. 626). Таким чином, навіть організаційні чи процедурні недоліки, які фактично унеможливлюють участь особи або її захисника в судовому засіданні, можуть бути розцінені як непропорційне обмеження права на доступ до суду.
Також ЄСПЛ з даного приводу зазначає, що розумність тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням обставин конкретної справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також те, що було поставлено на карту для заявника у спорі. Стаття 6 § 1 Конвенції покладає на Договірні держави обов’язок організовувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли відповідати кожній з вимог цього положення, включаючи зобов’язання розглядати справи протягом розумного строку (Vervele v. Greece, п. 92 – 93, 95 – 96).
Враховуючи все вищезазначене, зокрема наявність сумнівів щодо належного дотримання окремих складових права на справедливий суд, дана справа рекомендується до подальшого моніторингу.
