08. 10. 2025
6 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним предметом судового засідання був розгляд поданих сторонами клопотань.
На початку судового засідання сторона обвинувачення подала клопотання про витребування змісту листування зі смартфона заявника у цьому кримінальному провадженні, який у матеріалах справи фігурує під прізвищем «Тороп». Мова йшла про переписку з іншою особою, яка, за версією обвинувачення, могла бути причетною до подання клопотання в інтересах ТОВ «Альфа Веахауз» у 2024 році. На думку прокурора, відповідна інформація має істотне значення для з’ясування обставин провадження. Прокурор також звернула увагу на те, що під час допиту «Тороп» коментував зміст зазначеної переписки, що, на її думку, посилює аргументи щодо доцільності її витребування.
Захисники заперечували проти задоволення клопотання, наголосивши на тому, що йдеться про листування з невстановленою особою, а під час допиту «Торопа» сторона обвинувачення не з’ясовувала його зв’язок із цією особою та не ставила відповідних запитань. На думку захисту, такий фрагментарний підхід ставить під сумнів доказову цінність листування. Вони також підкреслили, що навіть у разі витребування, подібна інформація має бути належним чином досліджена безпосередньо в судовому засіданні.
З огляду на викладене, захисники просили суд відмовити у задоволенні клопотання.
Суд ухвалив продовжити розгляд цього клопотання в наступному судовому засіданні.
У світлі вищенаведеної процесуальної ситуації експерти IAC ISHR звертають увагу на стандарти Європейського суду з прав людини, згідно з якими використання як доказу приватного листування вимагає особливо ретельної перевірки, оскільки стосується захисту права на повагу до приватного життя та кореспонденції (стаття 8 ЄКПЛ). Зокрема, Суд послідовно наголошує на необхідності забезпечення достатніх процесуальних гарантій під час втручання у сферу приватного спілкування. Якщо зміст листування походить від особи, чия ідентичність не встановлено належним чином, або якщо її зв’язок з обставинами справи не є достатньо обґрунтованим, виникає ризик зниження доказової цінності такої інформації. У подібних випадках зростає ймовірність зловживань або маніпулятивного використання неперевірених даних.
Оцінка прийнятності та допустимості таких доказів має здійснюватися національними судами з урахуванням статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд. Ключовим є забезпечення змагальності, рівності сторін та реальної можливості поставити під сумнів зміст і походження доказу.
У цьому контексті суди мають забезпечувати всебічне з’ясування обставин та мотивів обох сторін з належною процесуальною уважністю. Такий підхід дозволить зберегти баланс між правами сторін і сприятиме дотриманню принципу справедливості провадження. Крім того, варто додати, що Європейський суд з прав людини послідовно наголошує: для визначення, чи було провадження в цілому справедливим у розумінні статті 6 Конвенції, необхідно враховувати, чи були належним чином забезпечені права захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи була особі надана реальна можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання у процесуальних умовах, які гарантували змагальність та рівність сторін. З позиції прав захисту особливо важливо оцінити, чи були як обвинувальні, так і виправдувальні докази використані належним чином — з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Недоліки у процедурі отримання або аналізу доказів можуть бути підставою для висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті також необхідно оцінювати, чи були заперечення сторони захисту належним чином розглянуті національними судами. Судове рішення має свідчити про те, що основні питання справи були дійсно розглянуті, а позиція захисту — почута. Хоча суд не зобов’язаний відповідати на кожен аргумент сторони, з тексту рішення повинно бути очевидно, що ключові заперечення не були залишені поза увагою. Цей підхід чітко сформульовано у рішенні Severin v. Romania (п. 69, 72–74).
У подальшому сторона захисту заявила ряд клопотань про тимчасовий доступ до телефонних з’єднань трьох свідків, допитаних у межах даного кримінального провадження.
На думку захисту, під час їхнього допиту були виявлені розбіжності у показаннях. Захисники звернули увагу, що свідки надали відверто нелогічні свідчення щодо порядку ведення документації в ТОВ «Альфа Веахауз». Для перевірки всіх обставин необхідно отримати доступ до зазначених відомостей, що дозволить усунути будь-які сумніви у виявлених суперечностях. Вони також наголосили, що на їхню думку, за адресою ТОВ «Альфа Веахауз» протягом майже всього 2024 року не було підписано жодного документа, що має істотне значення для обставин справи. Крім того, отримані дані (телефонні з’єднання), на їхню думку, дозволять встановити системність у неправдивих свідченнях, наданих свідками. Також вони зазначили, що свідки умисно надавали неправдиві показання з метою приховати факт вчиненої провокації.
Прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотань, зауважила, що єдиною фактичною підставою, на яку посилається захист, є нібито неправдивість показань свідків, тоді як для захисту «неправдивими» вважаються ті свідчення, що не збігаються з їхньою версією подій. Вона підкреслила, що такі аргументи не є достатніми для задоволення клопотань. Також прокурор зазначила, що стороні захисту вже було надано доступ до інформації щодо телефонних з’єднань однієї з осіб, на яку посилається захист. Враховуючи наведене, прокурор просила відмовити у задоволенні клопотань.
Адвокати додатково звернули увагу, що просять надати доступ до вищезазначених відомостей, які чітко визначені у їхньому клопотанні за конкретний період часу.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив продовжити розгляд зазначених клопотань у межах наступного судового засідання, аби сторони мали можливість належним чином з’ясувати всі необхідні обставини та додаткову інформацію.
Щодо належної оцінки показань свідків експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово звертали увагу, що національні суди повинні не обмежуватися механічною фіксацією свідчень, а критично співвідносити їх з іншими доказами, надаючи належну правову оцінку виявленим розбіжностям. Саме такий підхід гарантує дотримання стандарту доведеності «поза розумним сумнівом» і запобігає формальному ухваленню рішень. В іншому випадку, коли суперечливі свідчення залишаються без належної оцінки або приймаються некритично, це не лише може об’єктивно знижувати їхню доказову силу, а й підривати довіру до судового процесу загалом (див. детальніше: Моніторинг кримінального провадження Орлова В.В. від 1, 8, 12 вересня 2025 року). У ситуації, коли сторона захисту порушує питання щодо можливих суперечностей або недостовірності показань свідків, саме на суд покладається обов’язок належним чином оцінити ці доводи, щоб підтвердити або спростувати їх обґрунтованість. Така оцінка має бути ретельною, всебічною та ґрунтуватися на зібраних у справі матеріалах. Це особливо важливо для дотримання принципу рівності сторін, а також для забезпечення справедливого балансу між інтересами обвинувачення і захисту.
Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, головне завдання суду — оцінити не лише формальну допустимість доказів, а й гарантувати справедливість провадження в цілому (Škoberne v. Slovenia, пп. 99–100; Schenk v. Switzerland, п. 46). Згідно з практикою ЄСПЛ, у разі, коли у справі наявні суперечливі або внутрішньо непослідовні показання, особливо з боку осіб, які мають прямий стосунок до подій або організацій, що фігурують у справі, суд зобов’язаний не лише фіксувати ці показання, але й критично їх переосмислювати. У таких випадках застосування презумпції невинуватості та принципу доказування поза розумним сумнівом in dubio pro reo є не питанням розсуду суду, а прямим обов’язком, що випливає зі статті 6 § 2 Конвенції (Telfner v. Austria, п 15).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що озвучені стороною захисту твердження про можливу провокацію з боку правоохоронних органів підлягають ретельному аналізу з боку суду. У разі, якщо ці доводи знайдуть підтвердження, може постати питання про дотримання гарантій права на справедливий суд, зокрема щодо допустимості доказів, отриманих у спосіб, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції. Практика ЄСПЛ свідчить, що використання доказів, отриманих унаслідок провокації, може порушувати засади справедливого судового розгляду
Враховуючи вищезазначене, у межах даного судового засідання не було зафіксовано ознак порушення права на справедливий суд (ст. 6 ЄКПЛ). Водночас справа рекомендується до подальшого моніторингу, особливо в контексті доводів захисників щодо наявності розбіжностей у свідченнях та можливих ознак провокації в межах цього кримінального провадження.
