29. 09. 2025
17 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Князєв В.С., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.
Основним предметом судового засідання було дослідження доказів сторони обвинувачення. На початку засідання сторони висловилися щодо вже вирішених клопотань, зокрема стосовно процедури проведення невідкладних обшуків. Сторона захисту повторно наголосила на своїй позиції щодо недопустимості доказів, отриманих у результаті проведення таких обшуків стороною обвинувачення. Прокурор, зі свого боку, зауважив, що наведене обвинуваченим рішення ЄСПЛ щодо процедури невідкладних обшуків (див. детальніше: Моніторинг кримінального провадження Князєва В.С. від 27 серпня 2025 року) не є остаточним і не зобов’язує Україну вживати конкретних заходів. Він також додав, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку процедурі невідкладних обшуків і визнавав її законною. Крім того, прокурор підкреслив, що у межах цього кримінального провадження проведення саме невідкладного обшуку було необхідним.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вже висловлювали свою позицію в одному зі звітів у межах моніторингу даного кримінального провадження (див. детальніше: Моніторинг кримінального провадження Князєва В.С. від 27 серпня 2025 року).
Окрім іншого, сторона захисту подала клопотання щодо забезпечення можливості перевірки доказів. У його обґрунтуванні захисники зазначили необхідність витребування мобільного телефону, який, за їхніми твердженнями, використовувався під час проведення слідчих дій у межах цього кримінального провадження. Метою отримання зазначеного пристрою є подальше проведення експертизи, яка, на думку сторони захисту, могла б усунути сумніви щодо можливого штучного створення або модифікації доказів.
Суд, розглядаючи клопотання, наголосив на необхідності з’ясування факту існування відповідного пристрою на поточний момент. Лише після встановлення цієї обставини буде можливим вирішити питання про доцільність його витребування. У зв’язку з цим вирішення клопотання було відкладено до уточнення відповідної інформації.
У зв’язку з порушеним питанням, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу, що при оцінці справедливості кримінального провадження в цілому важливо враховувати не лише формальні процесуальні аспекти отримання доказів, а й дотримання ключових гарантій, що випливають із права на захист. Одним із визначальних критеріїв такої оцінки є наявність у сторони захисту реальної, а не лише декларативної, можливості заперечити допустимість та достовірність доказів, отриманих у спосіб, що потенційно порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому діяльність від імені обвинуваченого може включати все, що є необхідним для захисту його прав, зокрема активне оскарження допустимості доказів. ЄСПЛ наголошує, що формальне надання права на захист без реальної можливості його реалізації є порушенням статті 6 Конвенції. Якщо суд обмежує сторону захисту у доведенні недопустимості доказів, це ставить під сумнів баланс між обвинуваченням та захистом. Забезпечення рівності сторін і можливості повноцінно здійснювати захист є критерієм, який визначає справедливість судового процесу в розумінні Конвенції.
З урахуванням обставин розгляду клопотання сторони захисту, спостерігачі IAC ISHR не зафіксували ознак порушення зазначених гарантій. Навпаки, підхід суду, який відтермінував прийняття рішення до моменту з’ясування всіх релевантних обставин, може розцінюватися як прояв належної процесуальної обачності та прагнення до всебічного й об’єктивного дослідження питань, пов’язаних із допустимістю доказів.
Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини, у контексті оцінки належності доказів ключовим є питання, чи було провадження в цілому справедливим, включаючи спосіб отримання і використання доказів. При цьому особливого значення набуває з’ясування, чи мала сторона захисту змогу ефективно поставити під сумнів їх достовірність. Також до уваги береться якість доказів, включаючи обставини їх отримання, які можуть викликати сумніви в їхній надійності або точності. Хоча провадження не обов’язково стає несправедливим у разі відсутності підтверджуючих доказів, коли первинні докази є достатньо переконливими, потреба в їх підтвердженні, як зазначено у справі Macharik v. The Czech Republic (п. 51–52), може зменшуватися. Окрім того, як наголошено у справі Ezeoke v. The United Kingdom (п. 51), одним з основоположних елементів права на справедливий судовий розгляд є надання кожній стороні реальної можливості представити свою позицію в умовах, що не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом.
Також, важливо додати, що пункт 3 (b) статті 6 гарантує обвинуваченому/підозрюваному “достатній час та можливості для підготовки свого захисту”, а отже, передбачає, що основна діяльність захисту може охоплювати все, що є “необхідним” для підготовки до судового процесу. Особа повинна мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості представити всі відповідні аргументи захисту перед судом і таким чином вплинути на результат провадження (Rook v. Germany, п. 56)
У подальшому суд надав стороні обвинувачення можливість продовжити долучення доказів. З урахуванням того, що питання щодо їх допустимості на цьому етапі розгляду остаточно вирішене не було, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне рекомендувати подальший моніторинг цього провадження з метою оцінки дотримання процесуальних гарантій під час формування та аналізу доказової бази.
