22. 09. 2025
8 вересня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання був допит свідків. Варто зазначити, що з чотирьох свідків, викликаних прокурором, на це засідання з’явився лише один.
У межах допиту було заслухано начальника відділу зовнішнього торгового департаменту АТ “Мотор Січ”.
Зокрема, він повідомив, що до 2014 року АТ “Мотор Січ” здійснювало продаж запасних частин до гелікоптерів у Російську Федерацію. Після запровадження низки обмежень такі продажі стали можливими лише за наявності дозволу Державної служби експортного контролю, а через відсутність відповідних дозволів постачання до РФ було припинено. Свідок також розповів про співпрацю з підприємством “Борисфен” у період 2014–2022 років: від “Борисфену” надходили запити, а у відповідь “Мотор Січ” відправляло комерційні пропозиції з уточненням, що постачання можливе лише за наявності відповідних дозволів. Він наголосив, що йому нічого не відомо про будь-які постачання від “Борисфену” до “Мотор Січ”, а також про факти постачання продукції російським підприємствам після 2014 року, оскільки у будь-якому разі для цього потрібні дозволи.
Крім того, свідок зазначив, що Богуслаєв В.О. ніколи не давав йому жодних вказівок щодо його діяльності, оскільки директором департаменту була інша особа – Дзюба О.В., який і візував усі контракти на постачання. Він підтвердив, що у 2019 році відбувалось постачання продукції до Китайської Народної Республіки, але лише після отримання належних дозволів. Також він заявив, що йому нічого не відомо про сплату податків АТ “Мотор Січ” так званій “ДНР” чи іншим представникам окупаційної влади. Додав, що після 24 лютого 2022 року всі поставки до Китаю були припинені.
Наприкінці судового засідання суд повторно звернувся до прокурора з вимогою забезпечити належну явку свідків. Сторона захисту, у свою чергу, наголосила, що така ситуація спостерігається вже не вперше.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне, звернути увагу на наступні обставини:
По-перше, спостерігачі IAC ISHR відзначили, що процедура допиту свідків відбулася з дотриманням базових стандартів справедливого судового розгляду. Сторона захисту мала реальну можливість здійснювати допит свідків, зокрема у форматі перехресного допиту, без істотних обмежень з боку суду. Суд не перешкоджав активній процесуальній участі захисників і не встановлював обмежень, що могли б підірвати ефективність реалізації права на захист.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що допит свідків, у цьому контексті, не повинен сприйматись як формальна стадія провадження, що зводиться лише до фіксації усних показань. Це — фундаментальний інструмент реалізації принципу змагальності сторін та одна з ключових процесуальних гарантій сторони захисту. Його значення полягає не лише в можливості поставити запитання свідкам — як у прямому, так і в перехресному порядку — а й у можливості критично переоцінити достовірність та послідовність таких показань, особливо коли між ними виявляються суперечності або коли свідки мають прямий інтерес у результатах провадження. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження. Винятки з цього правила можливі лише за умови, що вони не призводять до суттєвого обмеження прав захисту. Як правило, обвинувачений повинен мати належну можливість допитати свідка обвинувачення — або безпосередньо під час надання ним показань, або на подальшій стадії провадження (Jaupi v. Albania, п. 98).
По-друге, експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють серйозне занепокоєння через систематичні ознаки процесуальних зловживань з боку прокурора у межах цього кримінального провадження.
Упродовж декількох судових засідань спостерігачі фіксували повторювані порушення, що свідчать про неналежну процесуальну поведінку сторони обвинувачення. Зокрема, прокурор не забезпечував належної організації явки свідків, що призводило до фактичного зриву судових засідань. Крім того, суду не надавався повний або чіткий список свідків, підлягаючих допиту, що унеможливлювало ефективне планування слухань та підготовку суду до їх проведення.
Особливу тривогу викликає реакція суду на вказані порушення. Суд обмежувався формальними зауваженнями, які не супроводжувалися жодними реальними процесуальними діями з метою забезпечення дотримання належного порядку судового розгляду. Попри неодноразові порушення з боку прокурора, жодних заходів дисциплінарного чи процесуального впливу застосовано не було, що створює ситуацію фактичної безвідповідальності та підриває авторитет судової інституції як арбітра, що гарантує змагальність і рівність сторін.
Затягування розгляду справи за відсутності об’єктивних підстав має особливу вагу в контексті обставин даного провадження — зокрема, з урахуванням тривалого тримання під вартою 86-річного обвинуваченого, який перебуває в СІЗО понад 1000 днів.
Такі дії сторони обвинувачення в умовах тривалого утримання під вартою не лише порушують принцип розумного строку, закріплений у статті 6 § 1 Конвенції, а й набувають ознак непропорційного втручання у права особи, що особливо критично у випадках, коли йдеться про похилий вік, стан здоров’я та вразливість обвинуваченого. Ігнорування таких обставин створює ситуацію, за якої органи державної влади діють не з належною обачністю, а з процесуальною байдужістю, що суперечить гуманітарному виміру правосуддя.
Крім того, серйозні сумніви викликає послідовність і ефективність процесуальної позиції суду.
Фіксація формальних зауважень на адресу прокурора без подальших процесуальних наслідків, попри очевидні і повторювані порушення, може свідчити про толерування недобросовісної поведінки сторони обвинувачення. Такий підхід є несумісним із принципом ефективного судового контролю, який передбачає не лише декларативне, а й практичне забезпечення рівності процесуальних можливостей сторін. За відсутності реального реагування суду виникає ризик формування ситуації, в якій змагальність існує лише формально, а захист позбавляється ефективних механізмів реагування на зловживання з боку обвинувачення.
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що саме держава несе відповідальність за підтримання процесуального балансу між сторонами та не може виправдовувати порушення прав обвинуваченого посиланням на недоліки у власній системі. У справі Šulcas v. Lithuania Суд наголосив, що зволікання, спричинене помилками або бездіяльністю національних органів, може становити порушення права на розгляд у розумний строк, гарантованого статтею 6 §1 Конвенції (п. 70–71). Відтак, у випадках, коли суд не вживає жодних заходів у відповідь на очевидні порушення з боку сторони обвинувачення, відповідальність за наслідки такого провадження покладається саме на державу як цілісного суб’єкта.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що бездіяльність суду щодо системних процесуальних зловживань сторони обвинувачення не лише може підривати довіру до суду як інституції, яка має гарантувати справедливість і неупередженість, а й піднімає питання про відповідність судового процесу міжнародним стандартам прав людини. Особливої ваги ця проблема набуває в ситуаціях, коли особа, що тривалий час перебуває під вартою, похилого віку або має проблеми зі здоров’ям.
У подібних випадках, згідно з практикою ЄСПЛ, державні органи зобов’язані виявляти підвищену обачність. Як було раніше підкреслено у висновках моніторингової місії IAC ISHR, бездіяльність сторони обвинувачення за наявності додаткових вразливих факторів (вік, стан здоров’я, тривалість позбавлення волі) може мати ознаки поводження, несумісного зі статтею 3 Конвенції. Ігнорування таких обставин не лише суперечить принципу гуманності, а й створює ризики непоправних наслідків для життя і здоров’я обвинуваченого. Затягування провадження в таких умовах може кваліфікуватися не лише як процесуальне порушення, а й як нелюдське або принизливе поводження, що у свою чергу матиме наслідки для міжнародної репутації України у сфері прав людини.
Окрему стурбованість викликають обставини, пов’язані з транспортуванням обвинуваченого до суду.
За інформацією, наданою захисниками, обвинувачений був доставлений на судове засідання в одному транспортному засобі з особою, хворою на відкриту форму туберкульозу. Згодом він перебував поруч із цією особою ще кілька годин в очікуванні початку слухання. У зв’язку з цим судове засідання було проведено в іншій залі, оскільки в призначеному залі напередодні розглядалася справа зазначеної особи, і з міркувань безпеки всі учасники процесу були у марлевих масках. Проте, як підкреслює сторона захисту, під час транспортування обвинувачений перебував без жодних засобів індивідуального захисту, що є неприпустимим з огляду на його вік, численні хронічні захворювання та загальний стан здоров’я.
За підтвердженням вказаних обставин можна стверджувати про грубе порушення фундаментальних гарантій, передбачених Європейською конвенцією з прав людини.
У даному випадку йдеться не лише про процесуальні права обвинуваченого, а й про гарантії, що випливають зі статей 2 та 3 Конвенції — права на життя та заборони нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Враховуючи підвищені ризики для життя та здоров’я обвинуваченого, які неодноразово підтверджувалися медичними довідками, подібна організація транспортування та утримання під вартою є непропорційною, необґрунтованою та такою, що демонструє небажання державних органів забезпечити мінімальні стандарти захисту людської гідності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що навіть за умови тримання під вартою держава зобов’язана організовувати судове провадження у спосіб, який не позбавляє особу здатності ефективно захищати себе. Зокрема, у справі Suslov and Batikyan v. Ukraine (п. 145) Суд зазначив, що умови транспортування, утримання, харчування, а також інші аспекти, які можуть впливати на фізичний та психічний стан обвинуваченого, є релевантними для оцінки того, чи мало місце дотримання права на справедливий суд. У даному випадку обставини транспортування, з високим ризиком інфікування туберкульозом та повною відсутністю захисту для вразливої особи похилого віку, свідчать про грубе порушення обов’язків держави гарантувати безпеку та гідність обвинуваченого.
Крім того, у світлі статті 6 § 3 (b) Конвенції, держава зобов’язана забезпечити обвинуваченому умови, які дозволяють йому зосередитись на захисті своєї позиції та реалізовувати розумову і фізичну спроможність до участі у процесі. Натомість ситуація, коли особа перебуває у стані фізичного та психологічного виснаження, спричиненого неналежними умовами транспортування та загрозою для життя, дискредитує саму ідею справедливого судочинства.
Враховуючи вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в межах цього судового засідання не було дотримано належних стандартів безпеки, гуманності та процесуальної рівності. У сукупності з тривалим триманням під вартою та можливою відсутністю належних умов транспортування і медичного захисту, така ситуація може бути сприйнята об’єктивним спостерігачем як свідчення байдужості з боку державних органів до ризиків, що загрожують життю обвинуваченого. У даному контексті може складатисявраження, що система правосуддя де-факто погоджується з високою вірогідністю настання невідворотних наслідків — включно зі смертю особи ще до ухвалення вироку. Подібна логіка суперечить самій природі справедливого суду та фундаментальним гарантіям, закріпленим у Конвенції.
Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
