18. 09. 2025
4 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Князєв В.С., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.
Основним предметом судового засідання було відтворення відеозапису обшуку та процедури перерахунку вилучених грошових коштів за клопотанням сторони захисту.
Під час перегляду цього відеозапису обвинувачений звернув увагу суду на, на його думку, порушення, допущені органами слідства. Зокрема, він наголосив, що під час проведення обшуку було порушено встановлену процесуальну тактику проведення обшуку, оскільки у робочому кабінеті, де знаходився сейф із грошовими коштами, перебували виключно працівники слідчих органів — без присутності понятих чи представників Верховного Суду, у приміщенні якого проводилася слідча дія. Крім того, обвинувачений звернув увагу, що під час безпосереднього перерахунку вилучених коштів один із понятих фактично спав, що ставить під сумнів належність та об’єктивність його процесуальної ролі. На думку сторони захисту, вищезазначені порушення процедури проведення обшуку свідчать про недотримання вимог закону та тягнуть за собою недопустимість доказів, отриманих у результаті цієї слідчої дії.
Щодо наведеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що одним із фундаментальних елементів забезпечення права на справедливий суд є ретельна оцінка законності та належності доказів, на які посилається сторона обвинувачення. Кримінальний процесуальний закон України, узгоджений із стандартами європейської правозастосовної практики, передбачає безумовне дотримання процесуальних гарантій при проведенні слідчих (у тому числі негласних) дій. Адже саме від цього залежить не лише допустимість окремих доказів, а й легітимність усього кримінального провадження. За наявності обґрунтованих сумнівів щодо правомірності джерела походження доказів, має застосовуватися доктрина “плодів отруєного дерева”, яка дозволяє оцінити причинно-наслідковий ланцюг одержання доказів, що виникають з процесуальних порушень.
Згідно з доктриною “плодів отруєного дерева”, якщо первинне джерело доказів здобуто з порушенням закону, то всі похідні від нього докази автоматично вважаються недопустимими. Цей підхід передбачає комплексний аналіз не ізольованих доказів, а всієї сукупності даних, що виникли внаслідок початкового порушення. Важливим критерієм є доведеність того, що такі докази не могли б бути отримані без допущених порушень, а тому їх подальше використання суперечить принципам справедливого судочинства. Такий підхід не лише захищає права підозрюваного чи обвинуваченого, а й стримує слідчі органи від спокуси вдаватися до процесуальних зловживань, які в іншому випадку залишалися б безкарними.
У межах даного кримінального провадження доктрина “плодів отруєного дерева” набуває особливої значущості, з огляду на доводи сторони захисту щодо сумнівів у законності проведення обшуку, результати якого стали ключовими доказами обвинувачення.
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, у контексті статті 6 Конвенції вирішальним є не лише правомірність отримання конкретного доказу, а й оцінка загальної справедливості всього кримінального провадження — включно з процедурою збирання, подання та аналізу доказової бази. Така оцінка потребує не формального, а змістовного підходу: суд має враховувати як сам факт порушення законності під час дій державних органів, так і характер цього порушення — особливо якщо воно стосується інших прав, гарантованих Конвенцією (див. Khan v. The United Kingdom, §34).
З огляду на викладені доводи сторони захисту (за умови підтвердження наведених обставин), зазначені порушення мають пряме значення для оцінки допустимості та вагомості доказів у цьому кримінальному провадженні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ігнорування обґрунтованих сумнівів щодо законності проведення слідчої дії здатне поставити під сумнів не лише допустимість окремих доказів, а й загальну справедливість усього кримінального провадження, що суперечить основоположним принципам правосуддя.
Крім того, Європейський суд з прав людини послідовно наголошує: для визначення, чи було провадження в цілому справедливим у розумінні статті 6 Конвенції, необхідно враховувати, чи були належним чином забезпечені права захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи була особі надана реальна можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання у процесуальних умовах, які гарантували змагальність та рівність сторін. З позиції прав захисту особливо важливо оцінити, чи були як обвинувальні, так і виправдувальні докази використані належним чином — з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Недоліки у процедурі отримання або аналізу доказів можуть бути підставою для висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті також необхідно оцінювати, чи були заперечення сторони захисту належним чином розглянуті національними судами. Судове рішення має свідчити про те, що основні питання справи були дійсно розглянуті, а позиція захисту — почута. Хоча суд не зобов’язаний відповідати на кожен аргумент сторони, з тексту рішення повинно бути очевидно, що ключові заперечення не були залишені поза увагою. Цей підхід чітко сформульовано у рішенні Severin v. Romania (п. 69, 72–74).
Водночас у практичному вимірі це означає, що суд має не лише формально вказати на допустимість доказів, а й здійснити ретельний аналіз доводів сторони захисту, адже відсутність належної аргументації може свідчити про ігнорування ключових аспектів права на захист. Такий підхід покликаний гарантувати, що процес не перетворюється на однобічне підтвердження позиції обвинувачення, а відповідає стандарту справедливого балансу інтересів сторін. Недотримання цього обов’язку національними судами може не лише поставити під сумнів допустимість окремих доказів, а й загалом вплинути на легітимність усього провадження.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу, зокрема в контексті належного дотримання принципів ЄКПЛ щодо допустимості доказів та усунення будь-яких сумнівів у цьому питанні.
