01. 09. 2025
13 серпня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом розгляду стало заслуховування свідків, заявлених стороною обвинувачення. У межах поточного засідання були допитані чотири працівники підприємства «Мотор Січ».
Спостерігачами IAC ISHR зафіксовано, що процедура допиту проходила з дотриманням базових стандартів справедливого судового розгляду. Стороні захисту було надано реальну можливість ставити запитання свідкам, у тому числі у формі перехресного допиту, без істотних обмежень з боку суду.
Варто наголосити, що допит свідків є не просто процедурною формальністю, а важливим механізмом забезпечення справедливого судового розгляду та ключовим елементом права на захист. Його ефективність визначається не лише можливістю проведення прямого та перехресного допиту, а й всебічною оцінкою змісту свідчень, особливо у разі виявлення між ними суперечностей.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що національні суди зобов’язані здійснювати критичний аналіз показань свідків, співставляючи їх з іншими доказами та уникаючи формального підходу. Просте фіксування розбіжностей недостатнє — суд має надати їм належну правову оцінку, адже саме на цьому ґрунтується принцип доведеності “поза розумним сумнівом”. Ігнорування внутрішніх суперечностей або беззастережне прийняття суперечливих свідчень підриває не лише їхню доказову силу, а й довіру до судового процесу загалом.
Європейський суд з прав людини у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom (п. 118) наголосив, що відповідно до підпункту “d” пункту 3 статті 6 Конвенції, перед тим як особа може бути визнана винною, усі докази проти неї, як правило, мають бути представлені у її присутності на відкритому судовому слуханні, а підсудному повинна бути забезпечена належна можливість допитати свідка, який свідчить проти нього. Це положення не є суто процедурною вимогою — воно становить фундаментальну гарантію справедливого судового розгляду, яка спрямована на запобігання засудженню на підставі доказів, які не були предметом публічного обговорення та перевірки в умовах відкритого змагального процесу.
Пункти 1 та 3 (d) статті 6 не можна тлумачити як такі, що вимагають у всіх випадках, щоб питання ставилися безпосередньо обвинуваченим або його адвокатом, чи то шляхом перехресного допиту, чи будь-якими іншими засобами, а радше, що обвинуваченому має бути надана належна можливість заперечити та допитати свідка проти нього, або коли свідок робить свої свідчення, або на пізнішому етапі (Kashlev v. Estonia, п. 41).
У межах цього судового засідання спостерігачі IAC ISHR не зафіксували порушень прав людини або стандартів, закріплених у Європейській конвенції з прав людини. Суд забезпечив необхідний баланс процесуальних прав сторін та не допустив обмеження змагальності чи права на захист.
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на більш широкий контекст провадження. Обвинувачений перебуває під вартою понад 1000 днів, що в поєднанні з його похилим віком (86 років) створює додаткові ризики, пов’язані з тривалим застосуванням запобіжного заходу. Крім того, на попередніх засіданнях (див. Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 4 липня 2025 року) було засіксовано наявність ознак порушення права на справедливий суд, зокрема у частині обґрунтування ризиків для продовження тримання під вартою.
У зв’язку з цим справа Богуслаєва В.О. рекомендована до подальшого моніторингу з акцентом на дотримання принципів неупередженості, належної оцінки доказів та пропорційності запобіжних заходів у контексті статей 5 та 6 Конвенції.
