09. 08. 2025
8 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52024000000000222 стосовно колишнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Орлова Володимира Володимировича, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні були присутні обвинувачений, його захисники, прокурор та головуюча суддя Задорожна Л.І.
Основним змістом даного засідання став допит свідків сторони захисту, який проводився у режимі відеоконференції з Чечелівським районним судом м. Дніпра. Допит почали зі свідка Яндульського Ю.О., який на даний час обіймає посаду першого заступника голови Дніпровської обласної військової адміністрації, а раніше, у період, коли першим заступником був саме Орлов В.В., очолював різні департаменти ОВА, зокрема департамент екології. Питання до свідка переважно стосувалися організації роботи на державній службі та безпосередньо діяльності на посаді першого заступника голови адміністрації.
У своїх показаннях свідок наголосив, що жодна особа, включно з головою ОВА або його виконувачем обов’язків, не може впливати на рішення керівників департаментів, тим більше усно. За його словами, усі рішення формуються виключно у межах офіційного формату нарад, а будь-які вказівки регулюються регламентом. Усних доручень не надають, а департаменти діють автономно в межах своєї компетенції, керівники департаментів самостійно підписують документи і несуть за них персональну відповідальність.
Свідок докладно описав процедуру проходження проектів розпоряджень, підкресливши, що до підпису будь-яке розпорядження проходить низку департаментів, зокрема правовий та антикорупційний, які зобов’язані візувати документ або надати письмові зауваження. Обов’язковим є візування профільного департаменту — без цього навіть проект розпорядження не формується. Лише після проходження усіх етапів документ підписує профільний заступник голови адміністрації, а згодом — голова. До проекту обов’язково додаються супровідні документи, переписка та пояснювальні записки. Свідок наголосив, що не пригадує жодного випадку підписання розпоряджень без необхідних віз, а можливість самостійного створення, підписання та передання розпорядження до виконання першим заступником, тимчасово виконуючи обов’язки голови або головою ОВА назвав “фантастичною”. Навіть передача документів від департаментів до керівництва, як зазначив Яндульський Ю.О., відбувається не напряму, а через голову апарату та канцелярію, яка здійснює реєстрацію та контроль за дотриманням усіх вимог.
Щодо конкретного епізоду з виділенням ТОВ «Альфавеахауз» земельної ділянки у користування, свідок повідомив, що на відповідне клопотання було відмовлено, і більше подібних проектів розпоряджень не надходило. Він уточнив, що відповідальність за підготовку таких документів несе департамент екології, який діє на підставі належним чином оформлених звернень.
Під час допиту спостерігачі IAC ISHR не виявили процесуальних порушень. Водночас було зафіксовано, що на клопотання прокурора суд зняв кілька запитань сторони захисту, мотивувавши це їх абстрактним та гіпотетичним характером.
Після завершення допиту сторона захисту заявила два клопотання про долучення матеріалів, серед яких — вирок суду першої інстанції щодо свідка, раніше допитаного у закритому режимі. Адвокат зазначив, що наведена у вироку інформація, зокрема характеристики цього свідка як ключового свідка сторони обвинувачення та висновки суду щодо достовірності його показань, є суттєвими для оцінки доказів у поточному провадженні. За словами захисту, з вироку вбачається, що свідок має кілька судимостей і, виходячи з установлених судом обставин, має досвід підбурювання до вчинення корупційних правопорушень та надання неправдивих свідчень. Окремо адвокат підкреслив, що необхідність долучення цих матеріалів зумовлена тим, що у нинішньому процесі свідок скористався правом не свідчити проти себе, відмовившись відповідати на низку запитань, тоді як у вироку суду за іншою справою відповідні відповіді містяться.
Прокурор не заперечував проти долучення матеріалів, хоча й поставив під сумнів їх належність. Суд ухвалив задовольнити обидва клопотання та приєднати докази.
Окремо суд, на прохання прокурора, зробив зауваження стороні захисту щодо недопустимості розголошення прізвища свідка, допитаного у закритому засіданні, у присутності вільних слухачів, через що відповідні дані також не включаються до моніторингового звіту. Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на ключове значення достовірності показань свідків для забезпечення принципу справедливого суду, закріпленого в статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
Практика ЄСПЛ послідовно наголошує, що використання сумнівних або неправдивих доказів може становити порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Особлива обережність повинна застосовуватися тоді, коли йдеться про свідка, чия репутація вже скомпрометована фактами надання неправдивих свідчень, участю у шахрайських діях чи провокуванні злочинів. За наявності такого бекґраунду будь-які його показання апріорі потребують підвищеної перевірки, оскільки ризик їх недостовірності суттєво зростає.
ЄСПЛ у справі Seton v. the United Kingdom (п. 58) підкреслив, що поняття «вирішальних» доказів слід тлумачити вузько — це ті, які здатні визначити результат справи. Якщо сумнівні або неперевірені показання свідка мають таке значення, національний суд зобов’язаний проаналізувати, чи підкріплені вони іншими достовірними доказами. Чим слабші ці додаткові докази, тим більший ризик, що вирішальним фактором стане ненадійний елемент, що неприпустимо у світлі принципу доведення вини «поза розумним сумнівом». Навпаки, коли характеристика свідка негативна, вимога щодо наявності значної кількості переконливих і незалежних підтверджуючих доказів стає критично важливою.
У рішенні Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (no. 2) (пп. 83, 87) Суд наголосив, що оцінка справедливості провадження має здійснюватися в цілому, з урахуванням обставин отримання і використання доказів, а також реакції суду на аргументи сторін щодо їх достовірності. Одним із ключових елементів такої оцінки є якість доказів: якщо обставини, за яких вони були отримані, викликають сумніви, то їхня здатність підтвердити вину зменшується, і суд зобов’язаний вимагати більш вагомих підтверджень.
Схожий підхід простежується і у справі Affaire Severin c. Roumanie (п. 75), де ЄСПЛ зазначив, що відсутність підтвердження з інших джерел не завжди ставить під сумнів справедливість, однак коли існують сумніви щодо достовірності, потреба в додаткових підтвердженнях суттєво зростає. Це прямо застосовується до ситуацій, коли показання надає свідок із відомою історією ненадійності: у такому випадку ці показання не можуть залишатися єдиною або головною підставою для обвинувального вироку.
Нарешті, у справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 195) Суд підкреслив, що національні суди зобов’язані надавати достатню, конкретну й аргументовану відповідь на сумніви сторін щодо автентичності, правдивості та якості доказів. І хоча у поточній справі суд ще не давав оцінки таким аргументам, сама практика ЄСПЛ вимагає, щоб у разі використання ненадійних показань свідків суди надавали розгорнуте обґрунтування їх достовірності та належності, враховували їхнє місце серед інших доказів та забезпечували баланс інтересів сторін.
Таким чином, коли свідчення особи з відомою історією неправдивих показань чи провокацій злочинів відіграють ключову роль у справі, національний суд повинен виявляти підвищену обережність, ретельно перевіряти їх за допомогою незалежних і надійних доказів, а за відсутності таких — утримуватися від покладання на них як на визначальний елемент для визнання вини. Недотримання цього стандарту створює ризик порушення права на справедливий суд і відкриває шлях до успішного оскарження рішень у міжнародних інстанціях.
За результатами моніторингу даного судового засідання спостерігачі IAC ISHR не зафіксували процесуальних порушень, які б безпосередньо свідчили про відступ від стандартів, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини. Разом з тим, відзначається необхідність особливої уваги суду до оцінки достовірності показань ключових свідків, особливо у випадках, коли є обґрунтовані сумніви щодо їх правдивості або можливого зацікавленого характеру свідчень. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, яка наполягає на ретельному аналізі доказів, здатних вплинути на результат справи, та на забезпеченні балансу між правами сторони обвинувачення й захисту. З огляду на це справа рекомендована до подальшого моніторингу.
