07. 08. 2025
6 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Князєв В.С., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.
Суд продовжив дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення. У процесі їх долучення сторона захисту неодноразово висловлювала заперечення та заявляла клопотання. Зокрема, адвокати наголосили на недопустимості частини доказів, здобутих, за їх твердженням, до внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань, що ставить під сумнів законність їх походження.
Окремо спостерігачам IAC ISHR було вказано на порушення процесуального порядку проведення обшуку в житлі обвинуваченого: згідно з повідомленням сторони захисту, обшук розпочався без присутності понятих, яких було залучено лише через годину після початку слідчої дії, а також без участі адвоката. У контексті гарантій, передбачених статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, подібні процесуальні порушення можуть мати істотне значення для оцінки правомірності втручання у приватне життя особи. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що дотримання процесуальних вимог при проведенні обшуків — це не лише питання внутрішнього права, а й ключовий компонент захисту від свавільного втручання з боку держави. Зокрема, у справі Vinci Construction and GTM Génie Civil et Services v. France (пп. 63–65), ЄСПЛ додатково акцентував, що навіть якщо обшук здійснюється у межах розслідування злочину, він не може виходити за межі, встановлені законом і необхідності в демократичному суспільстві. Особливої уваги заслуговує позиція Суду у справі Halabi v. France (п. 64), де Суд зазначив, що хоча держави можуть вважати за необхідне вдаватися до обшуків для встановлення речових доказів правопорушень та, за потреби, переслідування винних, їхнє законодавство та практика в цій сфері повинні забезпечувати достатні гарантії від зловживань (…). Захист осіб від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані статтею 8 Конвенції, вимагає правової бази та найсуворіших обмежень таких повноважень.
Таким чином, навіть формальне порушення процедури проведення обшуку — зокрема, відсутність понятих на початку слідчої дії, або затримка в залученні адвоката — може поставити під сумнів правомірність отриманих у результаті доказів. У сукупності з положеннями національного законодавства та з огляду на вимоги Конвенції, таке втручання не може вважатися обґрунтованим чи «необхідним у демократичному суспільстві», якщо воно не супроводжується належними процесуальними гарантіями.
Одним із ключових питань, на якому акцентувала увагу сторона захисту під час судового засідання, стало походження грошових коштів, які інкримінуються Князєву В.С. як предмет неправомірної вигоди. За твердженням захисту, ці кошти не були власністю Національного антикорупційного бюро України, що підтвердиві сам прокурор. Таким чином, виникають обґрунтовані сумніви щодо контролю з боку правоохоронного органу за коштами, які, за версією обвинувачення, були передані обвинуваченому в межах оперативних заходів.
Захист наполягає, що в матеріалах провадження відсутній офіційно оформлений перелік купюр, які нібито передавалися Князєву В.С., що, з огляду на особливо великий розмір суми, є істотним процедурним недоліком. Крім того, як стверджують адвокати, особа, яка передавала грошові кошти, зберігала їх у себе близько трьох днів до моменту фактичної передачі, що, з урахуванням контексту кримінального провадження щодо корупційного злочину, підсилює ризики фальсифікації або втрати доказової цінності. Адвокати також зазначили, що грошові кошти не були спеціально міченими, не перебували під контролем правоохоронних органів і не супроводжувалися належною фіксацією серійних номерів купюр. Подібні недоліки в організації та фіксації доказової бази можуть впливати не лише на допустимість відповідних доказів, але й на їхню достовірність та належність — ключові критерії в оцінці доказів судом. Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у цьому зв’язку особливої ваги набуває принцип доведення вини поза розумним сумнівом, який є наріжним каменем права на справедливий суд відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121) наголосив, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», причому доказування повинно ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах. У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають інтерпретуватися на користь обвинуваченого. Цей підхід був додатково підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зазначив, що доказ може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.
У світлі вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на необхідність критичної оцінки національними судами не лише формальної допустимості, але й фактичної достовірності та зв’язку відповідних доказів із обставинами кримінального правопорушення. Ігнорування процесуальних гарантій під час фіксації ключових доказів — особливо у справах, які мають підвищений суспільний резонанс та стосуються високопосадовців — може поставити під сумнів не лише об’єктивність обвинувачення, а й загальну справедливість процесу.
Особливу увагу спостерігачів IAC ISHR привернув підхід суду до реалізації процесуальних прав сторони захисту під час дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення. У процесі долучення та оголошення доказів суд неодноразово звертався до захисників із зауваженнями, коли ті намагалися висловити позицію щодо окремих доказів або їх коментувати. Суд вказував, що більш доречним буде надати оцінку доказам пізніше — під час розгляду матеріалів сторони захисту або в дебатах. При цьому окремо наголошувалося, що регулярне реагування сторін на репліки одна одної створюють «негативну тенденцію».
Сторона захисту, своєю чергою, наголошувала, що заперечення щодо доказів повинні надаватись безпосередньо в момент їх оголошення та дослідження, оскільки це дозволяє своєчасно фіксувати аргументи щодо допустимості чи належності окремих матеріалів. На думку адвокатів, відтермінування таких зауважень на пізніші стадії процесу, коли суд може вже не повертатися до оцінки кожного доказу окремо, суттєво знижує ефективність захисту.
З огляду на це, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що згідно зі статтею 6 §1 Конвенції та практикою ЄСПЛ, принцип рівності сторін передбачає не лише формальну участь у провадженні, а й реальну можливість впливати на його хід. Зокрема, у справах F.S.M. v. Spain (п. 56) та Leas v. Estonia (п. 80) Суд підкреслив, що сторона має право коментувати докази опонента без невиправданих обмежень. У справі Jasper v. The United Kingdom (рішення від 16 лютого 2000 року, пп. 53–54) ЄСПЛ вказав, що будь-яке обмеження у доступі до доказів або процесуальній активності сторін має бути врівноважене відповідними гарантіями, які забезпечують загальну справедливість процесу. Крім того, у справі Păcurar v. Romania (пп. 149–151) Європейський суд підкреслив, що ефективна реалізація принципу змагальності передбачає надання стороні можливості не лише ознайомлюватися з доказами, наданими опонентом, але й активно брати участь у їх оцінці — зокрема, шляхом постановки запитань експертам, подання власних експертних висновків та надання коментарів до представлених матеріалів. Таким чином, належна процесуальна можливість ставити під сумнів достовірність або релевантність доказів є ключовою умовою забезпечення справедливості провадження в цілому.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наполягають, що навіть за умови обґрунтованого прагнення суду забезпечити процесуальну дисципліну та ефективність, важливо, щоби сторона захисту не втрачала своєчасну можливість реагувати на ключові процесуальні дії сторони обвинувачення, особливо у справах, де наявні питання допустимості доказів та їх здобуття з порушенням процесуальних гарантій. Надмірне обмеження такої можливості — навіть з міркувань регламенту — може поставити під сумнів справжню змагальність та ефективність захисту, що у свою чергу впливає на загальну оцінку справедливості провадження відповідно до стандартів Конвенції.
Сторона захисту також заявила ряд клопотань, зокрема — про визнання певних доказів недопустимими, про надання вільних зразків голосу для фоноскопічної експертизи (адвокати стверджували, що порівняльний зразок було взято з відео у мережі youtube семирічної давнини без достовірної ідентифікації особи), а також про витребування постанови детектива щодо призначення експертизи. У задоволенні цих клопотань суд відмовив, знову зазначивши, що на цьому етапі досліджуються лише докази сторони обвинувачення, а також що у разі неможливості встановити автентичність голосу іншим шляхом, суд зможе повернутись до цього питання, а захист – подати повторне клопотання.
Окрему увагу спостерігачів IAC ISHR привернула організація судового засідання, що створила ризики обмеження процесуальних гарантій сторони захисту. Після приблизно двох годин слухання суд поцікавився у сторін, чи готові вони продовжити засідання ще протягом години. Отримавши підтвердження, суд оголосив 10-хвилинну перерву. На цьому етапі, за клопотанням захисту, було досягнуто домовленості, що подальше дослідження стосуватиметься лише матеріалів із вже відкритих томів, з якими обидві сторони були попередньо ознайомлені.
Однак після поновлення засідання суд, у погодженні з прокурором, несподівано для захисту перейшов до дослідження матеріалів з нового тому, що не був предметом підготовки сторони захисту до поточного засідання. Адвокати висловили заперечення, аргументуючи, що не мали можливості попередньо опрацювати ці матеріали та належним чином сформувати свою позицію. Попри ці зауваження, суд наполягав на продовженні дослідження доказів, посилаючись на те, що захист зможе надати свої коментарі пізніше.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, подібна ситуація викликає занепокоєння в контексті дотримання одного з основоположних елементів права на справедливий суд — права на достатній час і можливості для підготовки захисту, передбаченого статтею 6 § 3 (b) Європейської конвенції з прав людини. У справах Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye (п. 306) та Natunen v. Finland (п. 39) ЄСПЛ вказав, що «право на справедливий судовий розгляд у кримінальній справі передбачає, що обвинувачений має можливість ознайомитися з усіма доказами або зауваженнями, поданими проти нього, з метою їх оскарження». Суд також зауважив, що відсутність своєчасного доступу до важливих доказів може порушити баланс між сторонами і призвести до нерівного процесуального становища.
Виходячи з цього, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що дослідження доказів із нового тому без попереднього ознайомлення сторони захисту — навіть у разі можливості надати позицію пізніше — об’єктивно створює загрозу порушення права захисту на належну підготовку та принципу рівності сторін, що є складовими гарантій справедливого судового розгляду.
У певний момент суд перейшов до дослідження відеозаписів, зафіксованих під час обшуків у приватному житлі та робочому кабінеті Князєва В.С. Перед початком перегляду суд поцікавився в обвинуваченого, чи містяться на записах відомості приватного характеру, що можуть вимагати закриття судового засідання. У відповідь Князєв В.С. зазначив, що не знає, який саме відеоматеріал планується досліджувати, оскільки не знає, що саме міститься у цих матеріалах, і що раніше їх вивчення у цьому засіданні не планувалося.
Суд ухвалив рішення почати перегляд відео з обшуку у робочому кабінеті Князєва В.С. у приміщенні Верховного Суду, зауваживши, що йдеться про офіційне робоче місце, де не повинно міститися інформації, яка потребує особливого захисту. Разом із тим, після короткого обговорення без виходу до нарадчої кімнати, суд прийняв рішення обмежити подальшу трансляцію засідання для ЗМІ на період перегляду відеозаписів, посилаючись на можливу конфіденційність та режимний статус робочого кабінету голови Верховного суду України. Після часткового перегляду відеоматеріалів суд оголосив перерву до наступного засідання. Сторона захисту, у свою чергу, звернула увагу на те, що з переглянутого масиву відеофайлів частина матеріалів у захисту відсутня, попри процесуальне зобов’язання сторони обвинувачення надати повний обсяг доказів. У відповідь на це суд зазначив, що забезпечить передачу стороні захисту всіх наявних у нього файлів до наступного засідання, аби надати можливість належним чином ознайомитися з матеріалами та підготуватися.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, вказана ситуація засвідчує, що захист був поставлений у ситуацію фактичної непідготовленості до дослідження окремих доказів через зміну процесуального плану засідання без попередження. Подібні обставини можуть містити ознаки потенційногопорушення права на ефективну підготовку захисту відповідно до статті 6 п. 3 (b) Конвенції. У справі Natunen v. Finland (зазначене вище, § 39) Європейський суд з прав людини наголосив, що сторона захисту має бути своєчасно та повною мірою поінформована про наявні проти неї докази, а також мати достатній час і можливість для їхнього опрацювання. Право обвинуваченого згідно зі статтею 6 п. 3 (d) ґрунтується на принципах рівності сторін та змагального провадження, обидва з яких вимагають, щоб захист не був у невигідному становищі порівняно з обвинуваченням, а обвинувачений мав можливість перевірити докази, представлені проти нього(Natunen v. Finland, п. 47).
Таким чином, забезпечення справедливості провадження передбачає не лише формальне надання доступу до матеріалів, а й дотримання принципу передбачуваності судового розгляду, аби сторона захисту мала реальну можливість підготувати свою позицію та ефективно здійснювати процесуальні права.
Також, з огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що спроби оптимізувати процес шляхом прискореного дослідження доказів не повинні здійснюватися за рахунок процесуальних гарантій сторони захисту. Принцип розумного строку є важливою складовою права на справедливий суд, однак він не може виправдовувати обмеження права на ефективну підготовку до захисту, змагальність та рівність сторін. Неможливість своєчасного реагування на сумнівні, на думку сторони захисту, докази — включно з доказами, які можуть розглядатися як здобуті з порушенням закону чи такими, що є «плодами отруйного дерева» — може призвести до суттєвого порушення права на справедливий суд у сенсі статті 6 Конвенції.
Після завершення засідання сторона захисту також висловила побоювання, що суд у подальшому може офіційно закрити частину слухань під приводом захисту приватного життя, чого категорично не бажають адвокати та сам Князєв В.С., оскільки вони наполягають на максимальній відкритості процесу. Враховуючи зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають доцільним продовження моніторингу цього провадження.
