23 липня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000202 відносно колишнього голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди з використанням наданої їй влади чи службового становища – в особливо великому розмірі). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Князєв В.С., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М.

Основним предметом судового засідання було продовження дослідження та долучення доказів, наданих прокурором. На початку засідання суд надав стороні захисту можливість висловитися щодо раніше долучених доказів сторони обвинувачення.

Сторона захисту акцентувала увагу на порушеннях процесуального порядку складання низки протоколів, долучених прокурором. Зокрема, було зазначено, що частина таких протоколів не містить відомостей про осіб, які здійснювали слідчі дії, що позбавляє можливості належним чином перевірити їхню автентичність та процесуальну легітимність. Крім того, на думку захисту, один із ключових протоколів не містить додатків, які б могли ілюструвати зміст проведеної слідчої дії, а також — інформації про точний початок цієї дії, що унеможливлює її верифікацію та оцінку з погляду дотримання процесуальних гарантій.

Також захисники звернули увагу на невідповідність окремих даних, викладених у протоколах, фактичним обставинам, зазначеним в обвинувальному акті, що, на їхню думку, свідчить про внутрішню суперечливість доказової бази сторони обвинувачення.

На підставі вищенаведених обставин сторона захисту заявила про недопустимість відповідних доказів, наполягаючи на тому, що їх слід виключити з процесуального розгляду та не враховувати при постановленні вироку. Аргументація захисту ґрунтувалася на порушенні норм Кримінального процесуального кодексу, які вимагають чіткого документування як змісту слідчих дій, так і осіб, які їх здійснюють. Відсутність таких даних, з погляду сторони захисту, ставить під сумнів не лише достовірність протоколів, а й законність способу отримання доказів.

Прокурор, у свою чергу, заявив, що кожен протокол було складено керівником оперативного підрозділу та оформлено належним чином. Водночас він визнав, що частина зазначених протоколів містить певні технічні недоліки.

Суд повідомив, що клопотання сторони захисту щодо недопустимості доказів, долучених прокурором, будуть розглянуті в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. 

З огляду на порушені під час судового засідання питання допустимості окремих доказів, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на релевантні стандарти, сформульовані в практиці Європейського суду з прав людини у контексті застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Зокрема, ЄСПЛ послідовно наголошує, що визначальним критерієм для оцінки дотримання статті 6 є аналіз загальної справедливості провадження. Відповідно до рішення у справі Severin v. Romania (пп. 71–74), належна реалізація права на захист вимагає не лише формальної можливості для сторони захисту висловити позицію, але й реального забезпечення ефективного механізму оскарження та заперечення проти використання доказів, поданих стороною обвинувачення. Суд повинен гарантувати, що процес відповідає принципам змагальності та рівності сторін.

При цьому суди зобов’язані не лише реєструвати зауваження сторони захисту, а й надавати їм належну правову оцінку. ЄСПЛ підкреслює, що навіть якщо національні суди не зобов’язані детально відповідати на кожне твердження, з судового рішення має бути чітко зрозуміло, що ключові доводи були розглянуті та проаналізовані з належною мотивацією. Недотримання цього обов’язку може свідчити про порушення принципу “бути почутим” (пор. Severin v. Romania, пп. 73–74).

Подібну позицію Суд займає і в справі Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2) (п. 86), наголошуючи, що сторони повинні мати не лише формальне право на участь у процесі, а й реальну можливість ефективно захищатися, зокрема — заперечувати допустимість доказів та впливати на їхню оцінку судом.

У цьому контексті експерти моніторингової місії  IAC ISHR звертають увагу, що оцінка доказів має включати не лише перевірку їх процесуальної допустимості, а й фактичної достовірності та переконливості.Ігнорування обґрунтованих зауважень сторони захисту щодо змісту або походження таких доказів може створити дисбаланс у процесі, що ставить під загрозу дотримання принципів рівності сторін і змагальності. Такий підхід може не лише суперечити вимогам статті 6 Європейської конвенції з прав людини, але й підривати довіру до судової системи загалом. У цьому контексті надзвичайно важливо, щоб суди демонстрували неупередженість у ставленні до кожної сторони та надавали вмотивовані відповіді на ключові процесуальні заперечення. Особливе занепокоєння викликає те, що сам прокурор визнав наявність у наданих матеріалах «технічних недоліків». Така обставина лише посилює обґрунтованість вимог захисту щодо необхідності критичної оцінки цих доказів судом у межах стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

В умовах високої суспільної уваги до цієї справи важливо, аби суд не лише дотримувався процесуальних стандартів, а й демонстрував зразкову прозорість та виваженість під час ухвалення будь-яких рішень, що стосуються доказів. Адже саме така практика здатна забезпечити справедливий баланс між інтересами держави в кримінальному переслідуванні та правами особи на захист.

Під час судового засідання обвинувачений звернув увагу на те, що раніше звертався до прокурора з проханням надати матеріали справи (додатки до ряду протоколів проведення НСРД), які сторона обвинувачення досі не відкрила стороні захисту. На думку обвинуваченого, ці матеріали можуть містити обставини, що мають істотне значення для формування повної позиції сторони захисту та встановлення потенційних пом’якшуючих факторів. Станом на зараз сторона захисту все ще не має доступу до зазначених матеріалів. Крім того, Князєв В.С.вказав, що фабула обвинувачення змінювалася в ході досудового розслідування: зокрема, йому спершу інкримінували більший обсяг кримінальних правопорушень, однак після додаткового аналізу матеріалів цей обсяг було зменшено. За таких обставин, на думку захисту, тим більш важливо мати повний доступ до усіх матеріалів справи — як до тих, що підтверджують звинувачення, так і до тих, що можуть свідчити про протилежне.

З огляду на зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують: реалізація права на захист у розумінні статті 6 п.3(b) Європейської конвенції з прав людини вимагає забезпечення обвинуваченому реального, повного та своєчасного доступу до всіх матеріалів справи, що можуть бути використані проти нього або на його користь. Це положення є невід’ємним елементом принципів рівності сторін та змагальності процесу, як їх розуміє ЄСПЛ.

У цьому контексті слід нагадати, що принципи змагальності та рівності сторін включають не лише право обвинуваченого бути проінформованим про обвинувачення, а й отримати ефективний доступ до матеріалів, зібраних органом досудового розслідування — як таких, що обтяжують, так і таких, що виправдовують (Rook v. Germany, п. 56–58). Обвинуваченому має бути забезпечено реальну можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи з метою належної підготовки свого захисту. Водночас, оцінка достатності наданого часу та можливостей має здійснюватися індивідуально — з урахуванням усіх обставин конкретної справи. Крім того, “Права на захист”, перелік яких наведено у статті 6 (п.3) (b), були запроваджені, перш за все, для встановлення рівності, наскільки це можливо, між обвинуваченням та захистом. Можливості, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому чи їй у підготовці захисту. Основна захисна діяльність обвинуваченого може включати все, що є “необхідним” для підготовки основного судового розгляду. Можливості, якими повинен користуватися кожен, хто обвинувачується у кримінальному правопорушенні, включають можливість ознайомитися, з метою підготовки свого захисту, з результатами розслідувань, проведених протягом усього провадження (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56).

З огляду на потенційну важливість вищезазначених матеріалів для кримінального провадження, вкрай важливо, щоб суд у максимально можливій мірі забезпечив дотримання принципу рівності сторін у рамках даного кримінального провадження.

У подальшому суд продовжив дослідження та долучення доказів, наданих стороною обвинувачення. Водночас сторона захисту подала низку клопотань щодо визнання частини доказів недопустимими. Зокрема, йшлося про матеріали, отримані в результаті НСРД, які, за твердженням захисту, були проведені з істотними процесуальними порушеннями та з можливим порушенням прав людини. Сторона захисту наголосила, що:

• проникнення до житла здійснювалося без належного судового дозволу;
• аудіопрослуховування велося без відповідної ухвали слідчого судді;
• для отримання дозволів органи слідства надали суду викривлену або неповну інформацію, що могло вплинути на прийняття рішення судом.

Прокурор, у свою чергу, зазначив, що дозволи на проведення НСРД були отримані належним чином, а сторона захисту мала можливість ознайомитися з відповідними ухвалами суду. Більше того, прокурор запропонував викликати на наступні судові засідання спеціалістів НАБУ, які проводили ці НСРД, з метою усунення будь-яких сумнівів щодо допустимості відповідних доказів. Також він додав, що неодноразово спілкувався із зазначеними фахівцями, і ті запевнили його, що діяли виключно в межах дозволів, наданих судом.

Вислухавши сторони, суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотань сторони захисту.

Варто зазначити, що одним із ключових аспектів забезпечення справедливого судового розгляду є ретельна перевірка законності джерел доказів, які використовуються стороною обвинувачення. В українському кримінальному процесі, як і в європейській практиці, особливе значення надається дотриманню процесуальних гарантій під час проведення слідчих дій, зокрема негласних. У випадках, коли виникають обґрунтовані сумніви щодо правомірності отримання доказів, важливо звертатися до усталених правових доктрин, таких як доктрина “плодів отруєного дерева”, яка дозволяє оцінити не лише окремі докази, а й весь ланцюг їх походження.

Згідно з доктриною “плодів отруєного дерева”, якщо первинне джерело доказів було здобуто з порушенням закону, то всі похідні від нього докази автоматично вважаються недопустимими. Цей підхід передбачає аналіз не ізольованих доказів, а всього причинно-наслідкового ланцюга, що веде від первинного порушення до наступних доказових матеріалів. Ключовим моментом є наявність логічного та обґрунтованого припущення, що ці докази не могли б з’явитися, якби не було порушень на початковому етапі. Це положення покликане не лише захищати права обвинуваченого, а й запобігати практиці заохочення слідчих органів до порушень, які в іншому разі могли би залишитися безкарними. 

Ця доктрина є особливо актуальною в межах даного кримінального провадження, з огляду на сумніви, озвучені стороною захисту щодо проведення НСРД, у результаті яких сторона обвинувачення згодом отримала та долучила низку доказів, що становлять важливу частину у формуванні обвинувачення.

Як наголошує Європейський суд з прав людини, ключовим питанням у контексті статті 6 Конвенції є не лише законність способу отримання доказів, а й те, чи було все провадження в цілому справедливим, включаючи процес збирання, подання та оцінки доказів. Така оцінка передбачає аналіз як потенційної «незаконності» окремих дій органів влади, так і характеру порушення, якщо йдеться про інші права, гарантовані Конвенцією.

З огляду на виявлені обставини та значний суспільний резонанс провадження, справу рекомендовано доподальшого моніторингу.