15 липня 2025 року у Хмельницькому апеляційному суді мало відбутись судове засідання у рамках справи №683/1861/24 (провадження № 11-кп/820/451/25) відносно Козлюка Юрія Михайловича, якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України (безгосподарське використання земель).

Як повідомляють спостерігачі IAC ISHR, судове засідання у визначений час не відбулося.

За інформацією від колегії суддів у складі Барчук В.М., Смірнової В.В. та головуючої Вітюк І.В., засідання було відкладене у зв’язку з повітряною тривогою, яка розпочалася за 2 хвилини до початку засідання й тривала 17 хвилин. Через це не вдалося організувати відеозв’язок із засудженим.

Суд зазначив, що очікував участі захисника у режимі відеоконференції, посилаючись на нібито отримане відповідне клопотання. Водночас адвокат категорично заперечила факт подання такого клопотання, наголосивши, що жодних звернень щодо дистанційної участі до суду не направляла. Зрештою, суд підтвердив, що засідання перенесено на 30 вересня не через відсутність захисника, а у зв’язку з неможливістю організувати відеозв’язок із засудженим, а також через відпустки суддів колегії.

Особливої уваги заслуговують обставини, зафіксовані безпосередньо перед початком засідання. За твердженням судової розпорядниці, вона нібито викликала захисника до зали судових засідань, перебуваючи в коридорі. Проте спостерігачі IAC ISHR, які прибули до суду за 30 хвилин до запланованого початку засідання, а також адвокат, яка чекала біля зали за 20 хвилин до зазначеного часу, не зафіксували жодного звернення з боку представників суду. Навпаки, протягом 50 хвилин після запланованого початку засідання жодної комунікації з боку суду не було до моменту, коли захисниця самостійно звернулася до судового розпорядника.

Крім того, адвокат зазначила, що під час очікування в коридорі поруч із нею перебували прокурори. Однак пізніше вони покинули приміщення суду, так і не з’явившись до зали засідань.

Також варто звернути увагу на те, що, за свідченням спостерігачів, судді колегії неодноразово проходили повз адвоката в коридорі, однак не ідентифікували її як учасницю процесу. Під час подальшої розмови судді пояснили, що не впізнали її. Подібна ситуація викликає питання щодо належної організації ідентифікації сторін у судовому процесі та забезпечення належної комунікації між судом і учасниками провадження.

Суд також повідомив, що секретар судового засідання двічі намагався зв’язатися із адвокатом телефоном — за 6 та 10 хвилин після офіційного початку засідання. Обидва дзвінки залишилися без відповіді. Адвокат пояснила, що перебуваючи в суді, зазвичай вимикає звук на телефоні, аби не порушувати порядок. Суд визнав цю практику логічною та припустимою.

Окремої уваги заслуговує факт, що спостерігачі IAC ISHR традиційно присутні на засіданнях із належним маркуванням (бейджами), а також завчасно повідомляють суд про свою участь у конкретній справі через офіційну електронну пошту. У цьому випадку суд підтвердив, що був обізнаний про присутність представників IAC ISHR. Незважаючи на це, як судді, так і судовий розпорядник не ініціювали жодного контакту з представниками місії ані до, ані після зазначеного часу початку засідання.

Враховуючи вищезазначені обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на низку аспектів, які можуть свідчити про порушення гарантій, закріплених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

По-перше, наявні суперечності між твердженнями судового розпорядника про нібито здійснене повідомлення учасників процесу про початок засідання та свідченнями спостерігачів IAC ISHR, які перебували біля зали судових засідань упродовж тривалого часу до і після моменту, визначеного для початку слухання, викликають обґрунтовані сумніви щодо фактичного забезпечення доступу сторін до участі в судовому засіданні.

По-друге, заява суду про наявність клопотання захисника про участь у режимі відеоконференції, яке фактично не подавалося (що підтверджується відповідними даними в системі «Електронний суд»), створює ризик помилкової процесуальної оцінки і може свідчити про дефіцит належної перевірки інформації, важливої для гарантування прав сторін.

Наявність подібних організаційних і комунікативних збоїв між судом, судовим розпорядником та учасниками процесу прямо впливає на реалізацію таких ключових елементів права на справедливий суд, як доступ до правосуддя, ефективна участь сторони захисту у провадженні, а також принцип змагальності та рівності сторін.

Особливо критичним цей аспект виглядає в контексті кримінального провадження, де мова йде про особу, чия свобода вже обмежена. За таких обставин обов’язок держави забезпечити безперешкодну участь захисника в судовому процесі набуває підвищеного значення. Недотримання цього стандарту може свідчити про системні вади в організації провадження, що в перспективі здатні становити порушення статті 6 §1 та §3(c) Конвенції.

Пункт 1 статті 6 ЄКПЛ визначає: “Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”. Це право є важливою складовою аспекту справедливого судового розгляду і при його порушенні справедливий судовий розгляд фактично унеможливлюється. 

Право на доступ до суду є фундаментальним елементом гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Це право невід’ємно пов’язане з принципами верховенства права та заборони свавілля, які становлять основу всієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що будь-які обмеження цього права мають бути сумісними з його суттю. Зокрема, обмеження не повинні звужувати право особи на доступ до правосуддя настільки, щоб було порушено саму суть цього права (Verein Klimaseniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, п. 626). Таким чином, навіть організаційні чи процедурні недоліки, які фактично унеможливлюють участь особи або її захисника в судовому засіданні, можуть бути розцінені як непропорційне обмеження права на доступ до суду.

Також ЄСПЛ наголошує, що право на доступ до суду має бути “практичним та ефективним”, а не “теоретичним чи ілюзорним”. Обмеження, які можуть бути застосовані, не вважаються несумісними зі статтею 6 (п. 1), якщо вони не переслідують законну мету (Zubac v. Croatia, п. 77-78, 80). 

Крім того, також важливо додати, що право на суд, закріплене у статті 6 ЄКПЛ, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може підлягати обмеженням, що випливають із самої Конвенції, зокрема у зв’язку з процесуальними вимогами чи умовами прийнятності звернень до суду. Однак ці обмеження не повинні обмежувати здійснення права таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть права. Вони повинні переслідувати легітимну мету, і має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (ÇağiL v. Turkey п. 42-43).

Враховуючи вищезазначену ситуацію, зокрема пояснення суддівської колегії та судового розпорядника, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку, що право на доступ до суду не було належним чином забезпечено. У випадках, коли навіть потенційно порушено право на доступ до правосуддя, це повинно бути предметом особливої уваги судової адміністрації.

Також варто зазначити, що враховуючи те, що твердження суду про нібито подане захисником клопотання щодо участі в режимі відеоконференції не відповідає дійсності (як уже зазначалося вище), а рішення суду про відкладення засідання було ухвалене за відсутності захисника, яка понад годину перебувала у приміщенні суду та очікувала початку слухання. То за таких обставин, коли учасника провадження фактично не було поінформовано про засідання, попри її фізичну присутність у суді, виникають обґрунтовані сумніви щодо неупередженості суду. 

При оцінці неупередженості ЄСПЛ застосовує як суб’єктивний критерій, який враховує особисту поведінку судді, так і об’єктивний критерій, що вимагає встановлення достатніх інституційних гарантій виключення законних сумнівів у неупередженості. Згідно з усталеною практикою, навіть зовнішні прояви, які можуть викликати сумніви у стороннього спостерігача, є підставою для визнання порушення Конвенції. У зв’язку з цим особливого значення набуває зовнішня нейтральність суду як інституції. Система правосуддя має бути організована так, щоб унеможливити не лише упередженість, а й її зовнішнє враження.

ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, позиція зацікавленої особи є важливою, але вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими. У цьому контексті важливу роль відіграють національні процедури забезпечення неупередженості, зокрема правила щодо відводу суддів. Вони покликані не лише усувати фактичну упередженість, а й запобігати будь-якій видимості необ’єктивності. Будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані сумніви у неупередженості, повинен заявити самовідвід (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49). 

У контексті стандартів ЄСПЛ, згідно з якими правосуддя має не лише здійснюватися неупереджено, але й виглядати неупередженим для стороннього спостерігача (Kezerashvili v. Georgia, п. 85-88).

Враховуючи все вищезазначене, зокрема об’єктивні сумніви щодо дотримання права на доступ до суду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та неупередженості суду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), а також суперечливі твердження суду щодо вищезазначеної ситуації, справа рекомендується до подальшого моніторингу.