14 липня 2025 року у Личаківському районному суді міста Львова відбулося судове засідання у справі № 463/2092/25 в межах кримінального провадження №62021000000000861 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Провадження стосується вилучення значної суми грошових коштів у Лівадової Ганни Констянтинівни, яка, не будучи підозрюваною, зазнала обмеження права власності у зв’язку з досудовим розслідуванням. На засідання були присутні адвокати Лівадової Г.К., детектив, прокурор (у режимі відеоконференції) та головуюча суддя Ціпивко І.І.

Основним предметом судового засідання було продовження вирішення клопотання захисників щодо скасування арешту майна в інтересах Лівадової Г.К. У рамках даного засідання суд досліджував докази захисників, доданих до клопотання, а також відбулись судові дебати.

У процесі дослідження матеріалів захист повторно звернув увагу на ключові аргументи, вже озвучені в попередніх судових засіданнях (див. моніторинговий звіт IAC ISHR від 20 червня 2025 року). Зокрема, захисники наголосили, що арешт грошових коштів, які належать Лівадовій Г.К., було накладено ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси на підставі підозри, висунутої її нібито цивільному чоловіку – Саніну В.О., та припущення щодо можливого кримінального походження цих коштів.

Разом із тим, як було зазначено захистом, у подальшому всі матеріали щодо підозри Саніна В.О. були передані до іншого кримінального провадження, однак арештовані кошти залишилися поза межами цього провадження, що, на думку захисників, свідчить про відсутність логічного зв’язку між арештом та фактичним предметом досудового розслідування.

Також захисники надали договори позики, які підтверджують передачу Лівадовій Г.К. суми у розмірі 1 229 200 доларів США, а також виписки про її щорічні доходи як фізичної особи-підприємця. Крім того, вони долучили документи, які підтверджують, що щодо Лівадової Г.К. розпочато стягнення за невиконаними договорами позики, оскільки вона досі не повернула кошти, вилучені слідством, у зв’язку з чим зазнає значних фінансових збитків.

Окремо захисники наголосили, що слідством було проведено кілька експертиз, покликаних підтвердити незаконність походження вказаних коштів. Однак, за їх твердженням, одну з експертиз було приховано, а позиція сторони обвинувачення ґрунтується лише на єдиному експертному висновку.

Підсумовуючи, сторона захисту наголосила на відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про злочинне походження коштів чи їх зв’язок із підозрюваним Саніним В.О. На думку захисників, арешт є надмірним втручанням у право власності, суперечить принципу пропорційності, а також втрачає правову мету з огляду на передачу основного провадження до іншого досудового розслідування без супровідного перенесення арештованого майна.

Прокурор, у свою чергу, зазначив, що всі наведені обставини вже неодноразово були предметом оцінки судового контролю, і тому просив відмовити у задоволенні клопотання. Також прокурор додав, що жодних інших експертиз, крім уже ними долученої не проводилось.

Детектив додав, що проведена у межах досудового розслідування експертиза підтверджує позицію сторони обвинувачення, а арешт коштів, на його думку, залишається необхідним, оскільки досудове розслідування щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), триває.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають особливу увагу на те, що арешт майна, зокрема грошових коштів Лівадової Г.К., відбувся в межах кримінального провадження, яке вже не є активним щодо підозрюваного Саніна В.О. Усі матеріали щодо його підозри були передані до іншого провадження, однак арештовані кошти Лівадової залишилися в рамках попереднього досудового розслідування, не будучи формально або фактично пов’язаними з актуальним провадженням. Така розірваність процесуального зв’язку викликає обґрунтовані сумніви щодо доцільності та обґрунтованості подальшого застосування заходу забезпечення у вигляді арешту.

У цьому контексті експерти наголошують на важливості дотримання презумпції правомірності походження майна, яка є складовою принципу верховенства права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, саме на державі лежить тягар доведення протиправного походження майна. За відсутності переконливих і перевірених доказів, які би дозволяли пов’язати арештоване майно з конкретним злочином або правопорушенням, суд зобов’язаний виходити з того, що таке майно має законне походження. Перевертання цього підходу — тобто презумпція незаконності майна без доказів — суперечить як принципам справедливого судочинства, так і статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.

Фактична ситуація, зафіксована під час моніторингу, вказує на ознаки формального, а не змістовного підходу до обмеження права особи на мирне володіння майном. Грошові кошти були вилучені, але не стали частиною матеріалів жодного з актуальних проваджень, що ставить під сумнів саму правову мету їх арешту. Це створює враження, що захід застосований не з метою забезпечення провадження, а як самостійна каральна міра, що є неприпустимим з огляду на стандарти ЄКПЛ.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ (Melandri v. San Marino, пп. 63–64; Ramaj v. Albania, п. 108), будь-яке втручання в право власності повинно відповідати принципу пропорційності, бути передбаченим законом, мати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між суспільними інтересами та індивідуальними правами. Коли ж втручання базується на гіпотетичних припущеннях або не підкріплене актуальними доказами, це може бути кваліфіковано як свавільне позбавлення особи майна.

У справі Credit Europe Leasing IFN S.A. v. Romania (п. 14-22) ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу через надмірну тривалість арешту та відсутність ефективного перегляду правомірності такого заходу. Аналогічні ризики простежуються і у випадку з Лівадовою Г.К., яка внаслідок арешту зазнає значних матеріальних збитків, позбавлена можливості розпоряджатися власними коштами та піддається додатковому тиску у формі цивільних позовів щодо невиконаних зобов’язань.

У світлі викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що обʼєктивність та обгрунтованість арешту майна Лівадової Г.К. у його нинішньому вигляді не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності. Його подальше збереження без належної процесуальної основи не лише ставить під сумнів добросовісність сторони обвинувачення, а й може свідчити про порушення права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ, а також принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, не видається можливим однозначно стверджувати, що позиція захисників є безпідставною. Водночас не можна ігнорувати наявність низки обґрунтованих сумнівів щодо правомірності арешту згаданого майна, зокрема щодо питання його належності. За відсутності достатніх та переконливих доказів на підтвердження законності арешту, подібне обмеження може бути розцінене як непропорційне втручання в право власності, що суперечить статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ.