11 липня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52024000000000222 відносно колишнього заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Орлова В.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор, свідок та головуюча суддя Задорожна Л.І.

Основним предметом судового засідання був допит свідка сторони обвинувачення.

Засідання відбулося у закритому режимі на підставі ухвали суду від 2 травня 2025 року, винесеної за результатами розгляду клопотання прокурора, яке було частково задоволене.

Як стало відомо спостерігачам IAC ISHR, прокурор обґрунтовувала клопотання міркуваннями безпеки, посилаючись на твердження про те, що під час досудового розслідування свідку начебто надходили погрози, телефонні дзвінки та повідомлення, ймовірно, від осіб, пов’язаних із обвинуваченим. Вона також зазначила, що до свідка вже були застосовані заходи безпеки через загрозу його життю та здоров’ю.

У свою чергу сторона захисту стверджувала, що свідок, на їхню думку, навмисно надав письмові пояснення про тиск, аби створити штучні підстави для проведення допиту з іншого приміщення суду. Захисники також наголосили, що обвинуваченому добре відомі анкетні дані свідка, оскільки вони знайомі з 2012 року, тобто понад десять років. У зв’язку з цим незрозумілою залишається доцільність засекречування свідка.

Суд, заслухавши позиції сторін, ухвалив частково задовольнити клопотання прокурора — провести допит свідка у закритому судовому засіданні, однак безпосередньо в тій самій залі, де відбувається слухання справи (ухвала від 2 травня 2025 року).

Враховуючи, що допит відбувається у звичайному залі судових засідань — без очевидних заходів забезпечення конфіденційності чи фізичного захисту свідка, — це викликає об’єктивні сумніви щодо реальної ефективності заходів анонімізації. Крім того, як випливає з самого рішення суду, прокурор не надав жодної конкретної інформації про вжиті заходи для захисту свідка, їхню ефективність, результати чи ідентифікацію осіб, від яких могли надходити погрози.

Сторона захисту, своєю чергою, повідомила спостерігачам IAC ISHR, що неодноразово заперечувала проти закритого формату судового засідання. Адвокати наголошували на тому, що свідок є особисто знайомим із обвинуваченим щонайменше з 2012 року, а тому засекречення його особи є формальним і таким, що не має реального практичного значення. Крім того, адвокати наполягали на відкритості допиту, оскільки цей свідок є єдиним джерелом безпосередніх доказів сторони обвинувачення. Враховуючи вагомість його показань для кваліфікації обвинувачення, прозорість і публічність розгляду набувають особливої важливості для забезпечення довіри до процесу та його результатів.

Захисники також повідомили спостерігачам, що свідок вже надавав показання під час досудового розслідування, і деякі з них суперечать тим, які були озвучені під час цього судового засідання. Разом з тим, сторона захисту підтвердила, що мала змогу реалізувати процесуальні права, зокрема право на перехресний допит, у повному обсязі.

У межах попередніх слухань адвокати звертались до суду з клопотанням про зміну режиму розгляду справи на відкритий. Суд повідомив, що питання буде вирішене на одному з наступних засідань, однак станом на день поточного слухання відповідного рішення не було ухвалено.

Окремо представники сторони захисту акцентували увагу на тому, що у межах цього провадження, на їхню думку, могла мати місце провокація злочину з боку правоохоронних органів, а отже, показання зазначеного свідка мають вирішальне значення для з’ясування обставин справи.

З огляду на вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити на ключовому значенні дотримання принципу відкритості судового розгляду як невід’ємної складової права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 §1 Конвенції. Відкритість процесу забезпечує не лише прозорість та усність слухань, але й дозволяє контролювати здійснення правосуддя, сприяє зміцненню довіри громадськості до судової системи, а також гарантує рівність сторін у процесі — зокрема у можливості представляти свою позицію, оцінювати докази та допитувати свідків.

Особливої ваги принцип публічності набуває у кримінальних провадженнях, де йдеться про істотне втручання в права особи, і кожне обмеження цього принципу потребує чіткої легітимації. У даному випадку, хоча закрите судове засідання було призначене з міркувань безпеки свідка, допит фактично проводився у звичайному залі судових засідань, без помітних ознак забезпечення конфіденційності, а особа свідка, як випливає з матеріалів справи, відома обвинуваченому ще з 2012 року. У поєднанні з відсутністю обґрунтованих доказів щодо реальних загроз або конкретних заходів безпеки, що застосовувалися, така ситуація викликає обґрунтовані сумніви щодо доцільності та пропорційності обмеження публічного характеру слухань.

Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що усне та публічне слухання є основоположною гарантією, закріпленою в статті 6 §1 Конвенції. У справі Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland (п. 96) Суд підкреслив, що ця вимога має особливе значення у кримінальному контексті, де заявник повинен мати право на “розгляд” своєї справи з можливістю, серед іншого, дати свідчення на свій захист, вислухати докази проти себе, а також допитати та перехресно допитати свідків.

У справі Mamaladze v. Georgia (п. 91) ЄСПЛ додатково зазначив, що публічність судового процесу виступає запобіжником від здійснення правосуддя у формі “таємного суду” та є інструментом підтримання довіри до судової влади — як до конкретного суду, так і до правосуддя загалом.

Суд також чітко встановив, що будь-яке обмеження принципу відкритості можливе лише у випадках, прямо передбачених Конвенцією, і повинно бути обґрунтованим, пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві. Як зазначено у справі B. and P. v. the United Kingdom (п. 36), абстрактні або гіпотетичні міркування щодо можливих ризиків не можуть вважатися достатніми підставами для закриття судового розгляду.

Більше того, публічність виконує функцію захисту сторін процесу від здійснення правосуддя без громадського контролю. Вона також є інструментом реалізації цілей статті 6 §1, яка гарантує справедливий судовий розгляд — один із базових принципів демократичного суспільства. У справі Straume v. Latvia (п. 124–125) Суд наголосив на процесуальному обов’язку національних судів розглядати доцільність виключення публіки з розгляду справи з урахуванням конкретних обставин і застосовувати обмеження лише в тій мірі, яка є строго необхідною для досягнення легітимної мети.

Таким чином, у контексті розгляду справи Орлова В.В. фіксується ситуація, в якій існують ознаки можливого порушення статті 6 §1 Конвенції в частині обмеження принципу публічності без надання судом достатньо переконливих та конкретних підстав, які б дозволили об’єктивному спостерігачу визнати таке обмеження необхідним і пропорційним.

Також важливо наголосити, що, як повідомляють спостерігачі IAC ISHR, за словами сторони захисту, їй було надано можливість реалізувати свої процесуальні права під час допиту свідка, зокрема право на перехресний допит. Це є важливим елементом забезпечення змагальності та рівності сторін у судовому процесі. Водночас, враховуючи те, що показання цього свідка мають ключове значення для обґрунтування обвинувачення, виникає особлива потреба у забезпеченні максимальної відкритості та прозорості судового розгляду, що є запорукою довіри суспільства до його результатів.

Європейський суд з прав людини у справі Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom (п. 118) наголосив, що відповідно до підпункту “d” пункту 3 статті 6 Конвенції, перед тим як особа може бути визнана винною, усі докази проти неї, як правило, мають бути представлені у її присутності на відкритому судовому слуханні, а підсудному повинна бути забезпечена належна можливість допитати свідка, який свідчить проти нього. Це положення не є суто процедурною вимогою — воно становить фундаментальну гарантію справедливого судового розгляду, яка спрямована на запобігання засудженню на підставі доказів, які не були предметом публічного обговорення та перевірки в умовах відкритого змагального процесу.

Щодо тверджень про розбіжності у показаннях свідка, важливо підкреслити, що суд не лише має зафіксувати ці обставини протоколом, а й дати їм належну процесуальну оцінку відповідно до загального стандарту доказування у кримінальному провадженні — “поза розумним сумнівом”. Нестійкість або суперечливість свідчень особи, яка виступає ключовим свідком обвинувачення, може ставити під сумнів надійність доказової бази, на якій ґрунтується обвинувачення. У такому випадку, з урахуванням потенційного впливу цих свідчень на правове становище обвинуваченого, суд повинен здійснити особливо ретельний аналіз їхньої достовірності, з урахуванням загального контексту справи та принципу презумпції невинуватості.

Крім того, такі розбіжності, особливо якщо вони не отримують належної уваги з боку суду, можуть негативно впливати на довіру до процесу з боку суспільства та інших учасників провадження в контексті стороннього спостерігача. Одним із завдань суду є забезпечення не лише справедливості, але й видимої справедливості, що є однією з ключових вимог статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Враховуючи вищезазначене, в даній ситуації доречно звернути увагу на п.2 статті 6 ЄКПЛ, в частині “in dubio pro reo”, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь її невинуватості. Цікавою є позицією ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, в якій ЄСПЛ визнав порушення права на справедливий суд через те, що не було дотримано дві основні вимоги кримінального правосуддя: (i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом; і (ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не обвинуваченню (п.16). Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі Telfner v. Austria, де зазначає, що національні суди не повинні виходити з упередженої думки про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого (п. 15). 

Варто зазначити, що стороною захисту було подано клопотання про проведення засідання у відкритому режимі, зокрема задля забезпечення гласності допиту ключового свідка обвинувачення. Проте суд відклав розгляд цього клопотання, а допит тим часом продовжувався в закритому режимі. З огляду на близьке завершення допиту, виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи мала сторона захисту реальну можливість бути почутою та повною мірою реалізувати свої процесуальні права. Несвоєчасний розгляд таких клопотань може свідчити про порушення принципу змагальності та впливати на загальну оцінку справедливості судового розгляду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що права, гарантовані статтею 6 Конвенції, мають бути не лише теоретичними, а й практичними та ефективними. Зокрема, у справі Đurić v. Serbia (пп. 69, 71) Суд підкреслив, що принципи рівності сторін і змагальності вимагають забезпечення “справедливого балансу” між сторонами, де кожна повинна мати реальну можливість представити свою позицію без суттєвих обмежень чи ігнорування її доводів. У рішенні Perez v. France (п. 80) та Xero Flor w Polsce sp. z o.o. v. Poland (п. 165) зазначено, що ігнорування аргументів або відмова в їх розгляді може становити порушення статті 6.

Окремої уваги заслуговує твердження сторони захисту про можливу провокацію злочину з боку правоохоронних органів. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що держава не має права створювати умови для скоєння злочину лише з метою кримінального переслідування особи. Такі дії несумісні з вимогами справедливого суду (Teixeira de Castro v. Portugal, п. 36, 39; Ramanauskas v. Lithuania, пп. 54–56, 63). Як наголошено в Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom (п. 118), кожна особа має право бути присутньою на публічному слуханні та допитати свідка, що дає показання проти неї. Це не лише процесуальна форма, а ключова гарантія справедливості.

Враховуючи виявлені ознаки можливих порушень, зокрема щодо реалізації права на публічний розгляд, змагальність, а також питання допустимості доказів, справа Орлова В.В. рекомендується до подальшого моніторингу з боку моніторингової місії IAC ISHR.