03. 07. 2025
25 червня 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбулось судове засідання в рамках кримінального провадження №42024213220000089 відносно колишнього командира 211-ої понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ Побережнюка Олега Володимировича, якого підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 статті 426 КК України (умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, в умовах воєнного стану). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Вовк С. В.
Основним предметом судового розгляду було клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи своє клопотання, прокурор зазначив, що ризики, визначені стороною обвинувачення, продовжують існувати та не змінились із ходом кримінального провадження. Значна частина доказів ґрунтується на показах свідків, які перебували у підпорядкуванні підозрюваного, і, з огляду на його попередню посаду, він може чинити на них вплив. Крім того, враховуючи тяжкість злочину, існує ризик, що підозрюваний намагатиметься ухилитися від кримінальної відповідальності. Враховуючи викладене, прокурор просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 28 серпня 2025 року та залишити без змін суму застави — 10 598 000 гривень.
У свою чергу, захисники зазначили, що ризики, наведені прокурором у цьому клопотанні, ідентичні тим, які вже зазначалися під час попереднього продовження запобіжного заходу (див. Моніторинг кримінального провадження Побережнюка О.В. від 20 травня 2025 року). Крім того, вони звернули увагу, що під час засідання прокурор фактично озвучив лише три з п’яти ризиків, зазначених у письмовому клопотанні. Захисники також наголосили, що, обґрунтовуючи необхідність продовження запобіжного заходу, сторона обвинувачення посилається на те, що не завершено всі слідчі дії та не з’ясовано всі обставини провадження, хоча досудове розслідування було формально завершене ще 28 травня. Окрім того, сторона захисту вважає, що прокурор не надав достатніх аргументів на користь саме тримання під вартою, не розглянувши можливість застосування альтернативних, м’якших запобіжних заходів.
Адвокати також звернули увагу на те, що встановлений розмір застави є надмірним і не відповідає фінансовим можливостям підозрюваного. Вони долучили документи, які підтверджують майновий стан Побережнюка О.В. та його родини: щомісячний дохід самого підозрюваного складає 58 тисяч гривень, а його дружини — 20 тисяч гривень. Таким чином, сукупний сімейний дохід не становить навіть десятої частини суми застави. Окрему увагу було приділено медичному стану підозрюваного. За твердженням сторони захисту, він страждає на низку захворювань, належне лікування яких можливе виключно в умовах свободи, що вказує на потенційні ризики порушення ст. 3 Конвенції у разі продовження тримання під вартою.
Сам підозрюваний, виступаючи в суді, наголосив на 30-річному досвіді служби в лавах Збройних Сил України та закликав до застосування більш гуманного запобіжного заходу, що відповідало б принципу індивідуалізації та пропорційності втручання.
Під кінець судового засідання прокурор подякував стороні захисту за вказані неточності та помилки в його клопотанні, проте зазначив, що не вважає його шаблонним або скопійованим із попередніх.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив задовольнити клопотання прокурора, продовжити строк тримання під вартою до 28 серпня 2025 року та зменшити суму застави до майже 3 мільйонів гривень.
Аналізуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на наступні обставини:
Щодо ризиків та обґрунтованості досудового тримання під вартою. Експерти IAC ISHR порівняли клопотання прокурора, яке було задоволене судом 20 травня 2025 року, з клопотанням, що розглядалося під час цього судового засідання. Варто зазначити, що обґрунтування ризиків у зазначених клопотаннях є фактично ідентичним. Вищезазначені обґрунтування ризиків мають ознаки переважно типових та шаблонних формулювань, які не враховують конкретних обставин справи й не містять достатньо індивідуалізованих аргументів. Особливу занепокоєність викликає те, що в новому клопотанні прокурор посилається на необхідність завершення слідчих дій, хоча досудове розслідування офіційно завершено ще 28 травня 2025 року. Це породжує обґрунтовані сумніви щодо послідовності дій сторони обвинувачення та реальної потреби у продовженні тримання під вартою. Також варто відзначити і той факт, що прокурор на даному судовому засіданні визнав, що його клопотання містить “помилки”. Враховуючи, що саме цим клопотанням обґрунтовується необхідність продовження запобіжного заходу, виникають ще більші сумніви щодо його належної обґрунтованості.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що ризики мають тенденцію зменшуватись із плином часу, і не можуть безмежно використовуватись як підстава для обмеження свободи. Відповідно, позиція сторони обвинувачення, яка стверджує незмінність ризиків, суперечить підходам Європейського суду. Також важливо зазначити, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути достатньою підставою для припущення про ризик переховування. У демократичному суспільстві обмеження прав людини, зокрема свободи, повинно бути винятком, а не правилом, і завжди мати переконливе та добре обґрунтоване підґрунтя. Враховуючи вищезазначене, виникають обґрунтовані сумніви щодо наявності автоматичного продовження тримання під вартою щодо підозрюваного в рамках даного кримінального провадження.
З огляду на вищезазначені обставини доречно буде звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі “Eldar Hasanov v. Azerbaijan”, в якому ЄСПЛ визнав, що використання стандартного шаблону при обґрунтування ризиків є порушенням Конвенції: “Суд зазначає, що у своїх рішеннях про продовження строку тримання заявника під вартою національні суди використовували стандартний шаблон і обмежилися абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних обґрунтувань, чому вони вважали ці підстави релевантними для справи заявника. Вони не згадали жодних фактів, характерних для справи заявника, які мали відношення до цих підстав, і не підкріпили ці підстави відповідними та достатніми причинами. З огляду на вищенаведені міркування ЄСПЛ дійшов до висновку, що правове питання, порушене за пунктом 3 статті 5 Конвенції у цій справі, оскільки воно стосується продовження строку досудового тримання заявника під вартою, і він не вбачає жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку. Тому Суд вважає, що органи влади не навели “відповідних” та “достатніх” підстав для продовження досудового тримання заявника під вартою (п. 136 -137).
Також варто додати, що щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п.39). Крім того, будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Karaca v. Turkey, п.145). Більше того, чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. The Netherlands, п. 62).
Також варто зазначити, що хоча суворість покарання що загрожує є важливим елементом в оцінці ризику втечі або вчинення нового злочину, необхідність продовження позбавлення волі не може оцінюватися з суто абстрактної точки зору. Вона повинна розглядатися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі та вчинення нового злочину, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою до суду (Aleksandr Makarov v. Russia, п.124).
Щодо обґрунтованості розміру застави. У межах цього судового засідання слідчий суддя ухвалив рішення про суттєве зменшення розміру застави. Водночас, попри формальне зниження її суми, аналіз фактичного майнового становища підозрюваного та його родини викликає обґрунтовані сумніви щодо реалістичності її сплати. Згідно з наданими даними, щомісячний дохід самого підозрюваного становить 58 тисяч гривень, а його дружини — 20 тисяч гривень. За таких умов визначена сума застави продовжує залишатися істотно обтяжливою та фактично недосяжною.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, ефективність інституту застави полягає не лише у виконанні її запобіжної функції, але й у забезпеченні балансу між цілями кримінального провадження та економічними можливостями підозрюваного. Якщо застава не може бути внесена з об’єктивних причин, вона втрачає свою правову природу як альтернатива триманню під вартою та, по суті, перетворюється на приховану форму позбавлення свободи.
ЄСПЛ з цього приводу неодноразово наголошував, що розмір застави повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, п.п. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bluks Savickis v. Latvia” (п. 37) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою, а сама застави повинна враховувати реальне фінансове становище підозрюваного/обвинуваченого.
Щодо стану здоров’я підозрюваного. З урахуванням доводів сторони захисту щодо стану здоров’я підозрюваного, зокрема наявності хронічних захворювань, що потребують системного лікування в умовах свободи, у справі виникають серйозні сумніви щодо дотримання стандартів, закріплених у статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Ця стаття встановлює абсолютну заборону катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, і не допускає жодних винятків чи відступів — навіть за умов надзвичайного стану. Ці сумніви особливо актуалізуються з огляду на те, що суд, розглядаючи клопотання прокурора, не надав належної, видимої оцінки вказаним обставинам під час судового засідання. Крім того, як стало відомо спостерігачам IAC ISHR, раніше цього ж дня в іншому судовому засіданні у рамках даного кримінального провадження у Шевченківському районному суді м. Києва суд своєю ухвалою зобов’язав відповідні органи невідкладно провести повне медичне обстеження підозрюваного. Вищезазначені обставини лише посилюють сумніви щодо належного дотримання міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини. Ігнорування потреби в належній медичній допомозі особи, яка перебуває під вартою, може мати незворотні наслідки як для її здоров’я, так і для легітимності всього провадження.
Це положення становить фундаментальну цінність демократичного суспільства, і держава зобов’язана не лише утримуватися від вчинення таких дій, а й активно забезпечувати умови, що відповідають стандартам гуманного поводження, включно з урахуванням стану здоров’я особи. Будь-яке процесуальне рішення, яке прямо або опосередковано створює ризик для фізичного чи психічного стану обвинуваченого чи підозрюваного, має бути ретельно зважене та оцінено. А тому викликає занепокоєння, що немає видимих ознак того що як суд першої інстанції, так і апеляційна палата надають належну оцінку обставинам, пов’язаним із здоров’ям підозрюваного, особливо враховуючи те, що сторона захисту надала суду лікарські висновки, де рекомендується надання підозрюваному лікування.
У справах Golubar v. Croatia (п.п. 36-37) та Bigović v. Montenegro (п. 169) ЄСПЛ наголосив, що ненадання адекватної медичної допомоги особам, які перебувають під вартою, може розцінюватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що недостатньо, щоб затриманих осіб обстежували і ставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми (Fenech v. Malta, п.126).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
