27. 06. 2025
20 червня 2025 року у Личаківському районному суді міста Львова відбулося судове засідання у справі № 463/2092/25 в межах кримінального провадження №62021000000000861 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Провадження стосується вилучення значної суми грошових коштів у Лівадової Ганни Констянтинівни, яка, не будучи підозрюваною, зазнала обмеження права власності у зв’язку з досудовим розслідуванням. На засідання були присутні адвокати Лівадової Г.К. (один з них — у режимі відеоконференції), детектив, прокурор (також дистанційно) та головуюча суддя Ціпивко І.І.
Розгляд клопотання сторони захисту Лівадової Г.К. щодо скасування арешту майна відбувався повторно у зв’язку із самовідводом судді, який раніше здійснював провадження у цій справі. Вказаний самовідвід було задоволено, що підтверджено у попередніх звітах моніторингової місії IAC ISHR (див. моніторинги від 28 травня та 11 червня 2025 року).
Предметом розгляду було оскарження ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2024 року, якою було накладено арешт на значну суму готівкових коштів, вилучених у ході обшуку (1 229 200 доларів США та 182 000 євро).
Захист обґрунтовував клопотання наступними аргументами:
● з моменту вилучення коштів минуло вже два роки, і слідство досі не довело, що вилучені кошти належали Саніну В.О. (цивільному чоловіку Лівадової Г.К.);
● сам факт спільного проживання Лівадової Г.К. та Саніна В.О. не доводить, що вилучені кошти були здобуті злочинним шляхом;
● слідство, зокрема, обґрунтовує арешт тим, що кошти є доказами у кримінальному провадженні щодо Саніна О.В. (в якому Лівадова Г.К. не має статусу ні підозрюваної, ні обвинуваченої), однак підозра щодо Саніна О.В. була виділена в окреме провадження, і всі докази до нього долучено, крім вилучених коштів;
● слідство ототожнює Лівадову Г.К. із можливою злочинною діяльністю Саніна О.В., що, на думку захисників, є неприпустимим;
● накладення арешту спричинило надмірний тягар, що суд належним чином не оцінив;
● під час арешту не було дотримано принципу пропорційності;
● обшук у квартирі Лівадової Г.К., де й було вилучено кошти, обґрунтовувався тим, що Санін О.В. нібито проживає з нею та використовує квартиру як офіс, хоча офіційна відповідь СБУ від 08.11.2024 року підтверджує, що Санін О.В. проживає в Києві;
● частина вилучених коштів (1 229 200 доларів США) були надані Лівадовій Г.К. за договорами позики, і їхнє вилучення унеможливлює виконання зобов’язань за договорами, через що Лівадова Г.К. щомісяця зазнає збитків у розмірі 500 000 гривень, а її рахунки та майно перебувають під арештом;
● Лівадова Г.К. є успішною бізнесменкою, а її задекларований дохід за останні чотири роки становить 13 579 412,37 грн;
● на підтвердження законного походження коштів захисники надали документи про доходи Лівадової Г.К. як фізичної особи-підприємця та договори позики на суму 1 250 000 доларів США, укладені 21 квітня 2023 року для придбання нерухомості;
● слідство не відкриває всі проведені експертизи у межах кримінального провадження щодо походження вилучених коштів.
З огляду на все вищезазначене, захисники просили скасувати накладений арешт, а також наполягали на детальному аналізі та дослідженні всіх доказів, оскільки сторона захисту надала підтвердження законного походження коштів, натомість слідство таких доказів не надало.
У свою чергу прокурор зазначив, що вищезазначені обставини неодноразово оцінювалися судом, і законного походження коштів встановлено не було. На думку прокурора, жодних нових доводів слідство не наводить. У матеріалах кримінального провадження міститься висновок аналітичного дослідження, яким підтверджено, що внаслідок злочинної діяльності Саніна О.В. було отримано приблизно 56 мільйонів гривень. Арешт коштів, за словами прокурора, є необхідним, оскільки ці кошти можуть бути пов’язані з кримінальними правопорушеннями, вчиненими Саніним О.В.
Крім того, прокурор зазначив, що Лівадова Г.К. та Санін О.В. мають двох спільних дітей, що, на його думку, свідчить про тісні зв’язки між ними. Також він наголосив, що особи, зазначені як довірені в договорах позики, залишаються невідомими. На додаток, прокурор вказав, що вилучені кошти зберігалися у рюкзаку без жодного обліку, що, на його думку, може свідчити про незаконне походження коштів. Крім цього, Лівадова Г.К., за словами прокурора, утрималася від прямої відповіді на питання про джерело коштів.
Детектив підтримав позицію прокурора.
Суд, заслухавши сторони, оголосив перерву в судовому засіданні у зв’язку з необхідністю вивчити надані докази для ухвалення рішення.
У контексті порушеного питання експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити: будь-яке обмеження права особи на мирне володіння своїм майном повинно відповідати суворим критеріям, сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини. Втручання органів державної влади в право власності може бути виправданим лише за наявності трьох ключових умов — воно має бути передбаченим законом, переслідувати легітимну мету (зокрема, захист суспільних інтересів) і відповідати принципу пропорційності. Зокрема, пропорційність означає, що втручання не повинно створювати надмірного чи необґрунтованого тягаря для особи.
Відповідно, арешт майна не може застосовуватись автоматично або формально, без детального аналізу конкретних обставин справи. Суд має ретельно враховувати індивідуальні аспекти: статус власника, розмір потенційної шкоди, економічну цінність майна та вплив обмеження на повсякденне життя особи. Ігнорування таких факторів може призвести до того, що втручання набуде рис свавільності та непропорційності, що є несумісним із стандартами статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ.
Більше того, у практиці ЄСПЛ неодноразово підкреслюється, що будь-яка форма арешту майна має бути не лише виправданою, а й обґрунтованою на основі достатньо перевірених і легітимних доказів.
ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що конфіскація, навіть якщо вона передбачає позбавлення майна, все ж таки становить контроль над використанням майна у значенні другого пункту статті 1 Протоколу № 1. Крім того, у деяких випадках, коли конфіскація передбачала постійну передачу права власності, і заявник не мав реальної можливості повернути своє майно, ЄСПЛ вважав, що відповідні заходи становили позбавлення власності. В обох ситуаціях Суд повинен встановити, чи був захід законним та «відповідним загальним інтересам», а також чи існував розумний зв’язок пропорційності між застосованими засобами та метою, яку прагнули досягти. Характер втручання, переслідувана мета, характер майнових прав, у які було втручання, а також поведінка заявника та державних органів, що втручаються, є одними з основних факторів, що мають значення для оцінки того, чи дотримується оскаржуваний захід необхідного справедливого балансу та, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на заявника (Melandri v. San Marino, п. 63-64). Такий баланс набуває особливої ваги у випадках тривалих обмежень прав власності або за наявності істотних матеріальних наслідків для особи. Крім того, як зазначено у справі Ramaj v. Albania (п. 108), на державу покладено обов’язок діяти своєчасно, послідовно й відповідально, мінімізуючи ризики помилкових рішень, що можуть призвести до надмірного навантаження для фізичних або юридичних осіб.
У справі Сredit europe leasing IFN S.A. v. Romania ЄСПЛ визнав, що надмірна тривалість арешту майна та відсутність ефективних засобів правового захисту становлять порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ (право на мирне володіння майном). Суд наголосив, що хоча захід був формально заснований на законі, його невиправдана тривалість та неможливість його ефективного оскарження призвели до порушення прав заявника. Майно залишалося під арештом роками без ясної правової перспективи, а частина об’єктів навіть не була повернута після скасування арешту. Такі обмеження створюють тривалу невизначеність та знижують довіру до правової системи (п. 14-22). Відтак, надмірна тривалість арешту — особливо без регулярного перегляду, пропорційного обґрунтування та можливості оскарження — може сама по собі становити порушення Конвенції.
Крім того, важливо наголосити, що право на мирне володіння майном невіддільно пов’язане з правом особи на ефективні засоби юридичного захисту. Це означає, що особа повинна мати реальну можливість подати справу до компетентного органу для оскарження втручання, з дотриманням принципу рівності сторін і змагальності. Відсутність змагального процесу, в якому можна було б розглянути всі аспекти, важливі для результату справи, позбавляє втручання легітимності. ЄСПЛ у справі Călin v. Romania (п. 76) наголошує, що застосовні процедурні механізми слід оцінювати комплексно, з огляду на загальні гарантії справедливого судового розгляду.
У світлі вищевикладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють сумнів у належності обґрунтування твердження прокурора про те, що зберігання вилучених коштів у рюкзаку без супровідної документації саме по собі може свідчити про їхнє незаконне походження. Такий аргумент, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та доводів сторони захисту, не може вважатися достатнім доказом злочинного джерела коштів без додаткової перевіреної інформації чи встановленого причинно-наслідкового зв’язку.
Особливе занепокоєння викликають також твердження сторони захисту щодо фактичної бездіяльності органу досудового розслідування: попри тривалий строк (два роки) та проведення щонайменше 150 обшуків, слідством не було надано доказів, які б належним чином підтверджували незаконне походження вилучених коштів.
Загальна ситуація викликає питання щодо дотримання стандартів правової визначеності та ефективності розслідування: на момент проведення моніторингу у кримінальному провадженні, в межах якого відбулося вилучення майна у Лівадової Г.К., жодній особі не повідомлено про підозру, а арештовані кошти вже були передані до АРМА та використані шляхом придбання військових облігацій.
За таких умов, коли кошти перебувають під арештом понад два роки без процесуального оформлення обвинувачення та без встановлення прямого зв’язку між майном і конкретним злочинним епізодом, виникають обґрунтовані сумніви щодо відповідності такого заходу принципу пропорційності, а також щодо забезпечення ефективного судового контролю.
Крім того, наявні дані свідчать про суттєвий економічний тягар для власника майна — Лівадова Г.К., за її словами, щомісячно зазнає збитків у розмірі близько 500 000 гривень у зв’язку з неможливістю виконати договірні фінансові зобов’язання. Це посилює ризик порушення її права на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також права на ефективний засіб юридичного захисту згідно зі статтею 13 ЄКПЛ.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
