27. 06. 2025
24 червня 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбулось судове засідання в рамках кримінального провадження №42024213220000089 відносно колишнього командира 211-ої понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ Побережнюка Олега Володимировича, якого підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 статті 426 КК України (умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, в умовах воєнного стану). На засіданні був присутній підозрюваний, захисники, прокурор та головуючий суддя Вовк С. В.
Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На початку судового засідання сторона захисту подала клопотання про його відкладення. Обґрунтовуючи своє клопотання, захисники зазначили, що вважають це кримінальне провадження підсудним Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки орган досудового розслідування (ДБР), який здійснює досудове розслідування у межах даного провадження, фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15 — у межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва. За цією адресою розташоване керівництво, здійснюється прийом громадян, а також знаходиться відповідний структурний підрозділ, який проводить досудове розслідування у справі.
Крім того, захисники повідомили суд, що на 25 червня 2025 року о 15:00 у Шевченківському районному суді призначено судове засідання в цій самій справі, де розглядатиметься їхнє клопотання про зміну запобіжного заходу щодо підозрюваного. На підтвердження цих обставин захист надав відповідні документи. У зв’язку з цим захисники просили відкласти поточне засідання до моменту розгляду їхнього клопотання в Шевченківському районному суді.
У відповідь прокурор заперечив проти задоволення клопотання, вказавши, що вважає це кримінальне провадження підсудним Печерському районному суду міста Києва, оскільки саме цей суд здійснював і продовжує здійснювати судовий контроль у цій справі. Він також наголосив, що питання підсудності неодноразово розглядалося й оцінювалося судами. Прокурор звернув увагу, що впродовж усього провадження всі процесуальні документи — як від сторони обвинувачення, так і від захисту — подавалися саме до Печерського районного суду, і раніше захист не ставив під сумнів підсудність.
Враховуючи викладене, прокурор просив відхилити клопотання захисників і зазначив, що сторона обвинувачення не забезпечуватиме доставку підозрюваного до Шевченківського районного суду, оскільки це, на його думку, порушить встановлену підсудність.
Суд, заслухавши доводи сторін ухвалив відкласти судове засідання. Розгляд клопотання прокурора продовжить після закінчення судового засідання в Шевченківському районному суді міста Києва.
З цього приводу хочемо наголосити, що експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово фіксували ситуації правової невизначеності, пов’язані з неврегульованістю питання юрисдикції у кримінальних провадженнях, які здійснює Державне бюро розслідувань. Причиною цього є розбіжність між юридичною адресою ДБР та фактичним місцем розташування органу, що призводить до конфліктів щодо територіальної підсудності — насамперед між Печерським та Шевченківським районними судами м. Києва. Внаслідок таких спорів страждає процесуальна визначеність, відкладаються судові розгляди та може підриватись загальна ефективність правосуддя. Особливо тривожно, що така колізія не є поодинокою, а має системний характер, що свідчить про відсутність належного механізму вирішення подібних питань. У таких умовах сторони змушені щоразу доводити свою правоту в питанні, яке мало б бути чітко врегульоване законом, — це створює правову невизначеність, яка прямо суперечить стандартам Європейської конвенції з прав людини.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на розгляд справи “незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Це положення є наріжним каменем концепції верховенства права, проголошеної в Преамбулі ЄКПЛ, і забезпечує легітимність судового процесу як такого. Встановлення суду “законом” передбачає не лише формальне існування суду, а й чітке й передбачуване визначення його компетенції. Коли сторони не можуть бути впевнені, який саме суд уповноважений розглядати справу, це ставить під сумнів справедливість самого процесу. Таким чином, проблема підсудності — це не суто процедурне питання, а одна з ключових гарантій неупередженості, правової визначеності та ефективного доступу до правосуддя.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що порушення принципу “суду, встановленого законом” підриває довіру до правосуддя в демократичному суспільстві. Це поняття охоплює не лише наявність правової основи для існування суду, а й дотримання конкретних правил, що регулюють його діяльність (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, п.п. 211, 213; X and others v. Slovenia, п. 121). ЄСПЛ також зазначив, що право на суд, встановлений законом, є проявом верховенства права, і що незалежність, неупередженість і законність складу суду мають єдину мету — забезпечення фундаментальних засад правової держави та поділу влади (M.L. v. Poland, п. 167).
Крім того, важливо додати, що існує дуже тісний взаємозв’язок між гарантіями “незалежного та безстороннього” суду та правом на “суд, встановлений законом”. Хоча кожна з них служить конкретним цілям як окремі гарантії справедливого судочинства, ЄСПЛ розрізняє спільну рису, що проходить через інституційні вимоги статті 6, оскільки вони керуються метою підтримки основоположних принципів верховенства права та розподілу влади. ЄСПЛ зазначає, що необхідність підтримувати суспільну довіру до судової влади та захищати її незалежність від інших гілок влади лежить в основі кожної з цих вимог (Xhoxhaj v. Albania, п. 290). Таким чином сумніви в дотриманні принципу правової визначеності, і відповідно і права на “суд, встановлений законом” неминуче буде призводити до виникнення сумнівів в незалежності та неупередженості суду.
Варто відзначити, що, заслухавши доводи сторін, суд продемонстрував процесуальну зваженість. Зокрема, аргументи сторони захисту щодо потенційної юрисдикційної колізії та необхідності уникнення паралельного розгляду імовірно одного й того ж питання в різних судах, були оцінені як обґрунтовані з точки зору спостерігачів IAC ISHR. Суд ухвалив рішення про відкладення засідання, що свідчить про врахування співмірності процесуальних інтересів сторін та прагнення забезпечити належну процесуальну послідовність. Такий підхід відповідає стандартам справедливого судового розгляду у світлі практики Європейського суду з прав людини, відповідно до яких суди мають забезпечувати розумний баланс між ефективністю провадження та правом на доступ до суду в умовах процесуальної визначеності (Běleš and Others v. the Czech Republic, п. 61).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
