11 червня 2025 року у Личаківському районному суді міста Львова відбулося судове засідання у справі № 463/2092/25 в межах кримінального провадження №62021000000000861 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Провадження стосується вилучення значної суми грошових коштів у Лівадової Ганни Констянтинівни, яка, не будучи підозрюваною, зазнала обмеження права власності у зв’язку з досудовим розслідуванням. На засідання були представник власника майна (захисник), прокурор (по відеозв’язку) та головуючий суддя Білоус Ю.Б.

На початку судового засідання суддя Білоус Ю.Б. заявив самовідвід. Свій самовідвід суддя обґрунтовував тим, що 10 червня 2025 року на адресу суду надійшов лист із Вищої ради правосуддя з пропозицією надати йому пояснення щодо дисциплінарної скарги одного із захисників Лівадової Г.К. щодо одного з епізодів у рамках даного кримінального провадження. Суддя зазначив, що хоча, згідно з процесуальним законом, сам факт подання дисциплінарної скарги до ВРП не є безумовною підставою для відводу судді, проте, з метою усунення будь-яких сумнівів у його об’єктивності та неупередженості — як з боку учасників процесу, так і зовнішніх спостерігачів, — а також задля забезпечення процесуальних гарантій від можливого зовнішнього тиску під час розгляду клопотання про скасування арешту, він вважає за доцільне заявити самовідвід у цій справі.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що дотримання принципу неупередженості суду є основоположною складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 п.1 Європейської конвенції з прав людини. У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що неупередженість повинна оцінюватися як з суб’єктивної, так і з об’єктивної точки зору.

Суб’єктивний підхід фокусується на внутрішньому ставленні конкретного судді до справи або її учасників. За загальним правилом, ЄСПЛ виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не доведено протилежне. Зокрема, Суд аналізує, чи мав суддя будь-які особисті мотиви або проявляв ворожість під час розгляду справи (Sander v. the United Kingdom, п. 22).

Об’єктивна неупередженість, у свою чергу, вимагає з’ясування того, чи існували такі фактичні обставини, які могли б викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості судді в очах об’єктивного спостерігача. При цьому Суд наголошує, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати таким, що здійснюється неупереджено (De Cubber v. Belgium, п. 26).

У рішенні Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п.п. 45–49, ЄСПЛ підкреслює, що самовідвід судді є важливою гарантією, яка має запобігати будь-якій видимості упередженості. Навіть за відсутності прямих доказів упередженості, наявність обставин, які можуть викликати у стороннього спостерігача обґрунтовані сумніви, є достатньою підставою для відводу.

Крім того, у справі Suren Antonyan v. Armenia, п. 97, Суд деталізував критерії, які враховуються під час оцінки незалежності та неупередженості суду: спосіб призначення судді, тривалість його повноважень, наявність процесуальних гарантій захисту від зовнішнього впливу, а також загальна видимість незалежності.

У справі Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 70, ЄСПЛ зазначив, що національні процедури відводу суддів відіграють ключову роль у забезпеченні довіри до судової системи, оскільки спрямовані не лише на усунення фактичної упередженості, а й на запобігання виникненню її зовнішньої видимості.

Відповідно, з огляду на наведене обґрунтування судді та факт ініціювання самовідводу саме з мотивів забезпечення довіри до суду, експерти IAC ISHR вважають, що поведінка судді відповідає стандартам Європейської конвенції та практиці ЄСПЛ щодо забезпечення об’єктивної неупередженості. Такий крок суду може бути розцінений як превентивний та добросовісний захід, спрямований на зміцнення довіри до процесу.

Попри те, що в діях судді Білоуса Ю.Б. експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають порушень стандартів неупередженості, а самовідвід оцінюється як добросовісний крок задля збереження довіри до правосуддя, залишається відкритим суттєвий системний аспект у межах даного провадження — питання арешту та фактичного вилучення майна особи, яка не має жодного процесуального статусу, а саме — Лівадової Г.К.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини у справі Melandri v. San Marino (п. 63), у випадках, коли особа не має реальної можливості повернути майно, таке втручання може мати ознаки позбавлення власності у розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Суд наголошує, що будь-яке втручання у право власності має бути: (1) законним; (2) переслідувати легітимну мету в загальному інтересі; (3) відповідати принципу пропорційності, тобто забезпечувати справедливий баланс між публічними інтересами та індивідуальними правами. У п. 64 цього ж рішення ЄСПЛ вказує, що характер втручання, мета, поведінка сторін та характер майнових прав є ключовими факторами при оцінці того, чи створює захід непропорційний тягар для особи.

Захист Лівадової Г.К. обґрунтовано наголошує, що вилучення коштів без процесуального статусу особи позбавляє її ефективного засобу юридичного захисту, а також фактично унеможливлює виконання фінансових зобов’язань, що вже спричинило судові позови та арешти банківських рахунків. За наданою інформацією, щомісячні збитки Лівадової Г.К. становлять близько 500 000 грн. У цьому контексті принцип пропорційності, як і сам факт втручання, потребує ретельного та обґрунтованого аналізу з боку національного суду.

Національні суди мають усвідомлювати, що згідно з позицією ЄСПЛ у справі Zafferani and Others v. San Marino (п. 64), втручання в майнові права несумісне з вимогами Конвенції, якщо на особу покладено надмірний індивідуалізований тягар, зокрема у випадках, коли особа позбавлена засобів контролю за власним майном або впливу на тривалість обмеження своїх прав.

Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на важливість того, щоби під час вирішення питань, пов’язаних з арештом майна осіб, які не мають процесуального статусу, суди мали можливість не лише керуватися формальними процесуальними критеріями, а й ураховували стандарти Європейської конвенції з прав людини, зокрема принцип правової визначеності, ефективного судового захисту та необхідність дотримання справедливого балансу між публічним інтересом і правами особи. Такий підхід дозволяє забезпечити реалізацію гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та уникнути непропорційного втручання у майнові права, особливо у випадках, коли особа не є суб’єктом підозри.

У зв’язку з цим, а також з огляду на триваючу правову невизначеність щодо вилученого майна Лівадової Г.К., експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне продовжити моніторинг даного провадження.