28 травня 2025 року у Личаківському районному суді міста Львова відбулося судове засідання у справі № 463/2092/25 в межах кримінального провадження №62021000000000861 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України. Провадження стосується вилучення значної суми грошових коштів у Лівадової Ганни Констянтинівни, яка, не будучи підозрюваною, зазнала обмеження права власності у зв’язку з досудовим розслідуванням.

Основним предметом судового розгляду стало клопотання сторони захисту про скасування арешту на грошові кошти, вилучені під час обшуку у Лівадової Г.К. Заявники стверджували, що в межах кримінального провадження № 62021000000000861 сторона обвинувачення здійснила обшук у помешканні Лівадової Г.К., обґрунтовуючи такі дії її нібито цивільним подружнім зв’язком із Саніним В.О. — щодо якого ведеться досудове розслідування за ч. 2 ст. 364 КК України.

У результаті обшуку було вилучено значну суму готівки в іноземній валюті – 1 229 200 доларів США та 182 000 євро. За версією слідства, кошти не мають підтвердженого походження, не були задекларовані й, імовірно, є результатом протиправної діяльності.

Зі свого боку, захисники наголосили, що суд першої інстанції (Соснівський районний суд м. Черкаси), який 14 листопада 2024 року ухвалив рішення про накладення арешту, не здійснив повного та всебічного аналізу фактичних обставин справи, що, на їхню думку, суперечить принципам справедливого судового розгляду, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підтвердження законного походження коштів сторона захисту надала документи про дохід Лівадової Г.К. як фізичної особи-підприємця (13 579 412,37 грн за останні чотири роки), а також договори позики на суму 1 250 000 доларів США, укладені 21 квітня 2023 року, що мали бути використані для придбання нерухомості. На думку захисників, саме з цієї суми були вилучені готівкові кошти, тому вони є власністю Лівадової Г.К. та не мають жодного стосунку до Саніна В.О. чи до предмета розслідування.

Крім того, спостерігачі IAC ISHR відмічають,  що відповідно до інформації, озвученої на засіданні, Лівадова Г.К. не є підозрюваною у зазначеному кримінальному провадженні, і загалом у межах цього провадження не було повідомлено про підозру жодній особі. За твердженням захисту, попри проведення понад 150 обшуків, орган досудового розслідування не навів достатніх доказів, які б підтверджували кримінальне походження вилучених коштів.

Адвокати також звернули увагу суду на те, що вилучення коштів унеможливило виконання Лівадовою Г.К. зобов’язань за договорами позики, що призвело до ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості та арешт її банківських рахунків і майна. Як наслідок, щомісячні фінансові втрати заявниці складають близько 500 000 грн. 

У цьому контексті сторона захисту акцентувала увагу на необхідності дотримання принципу пропорційності та виправданості з огляду на мету кримінального провадження, а тому просили скасувати накладений арешт. 

Водночас прокурор у своїх запереченнях наполягав, що аналогічні доводи захисту вже були предметом оцінки судами, які неодноразово відмовляли у задоволенні таких клопотань. На думку обвинувачення, твердження щодо легального походження коштів є непереконливими та не підтверджені належними доказами. Зокрема, прокурор підкреслив, що лише під час останнього розгляду адвокати вперше заявили про існування договорів позики. Слідство також наполягає, що вилучені кошти належать саме Саніну В.О., оскільки він користувався житлом, у якому вони були знайдені, а підтверджень законності набуття коштів Лівадовою Г.К. — недостатньо. З урахуванням викладених аргументів прокурор просив суд залишити клопотання без задоволення.

Суд, вислухавши сторони, зазначив, що рішення буде ухвалено після вивчення наданих доказів.

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що будь-яке втручання органу державної влади у право особи на мирне володіння майном може бути виправданим виключно за умови дотримання низки ключових критеріїв, визначених практикою Європейського суду з прав людини. Таке втручання має переслідувати легітимну мету, пов’язану із суспільним інтересом, бути заснованим на законі, а також відповідати принципу розумної пропорційності між засобами втручання і поставленою метою. Суд у справі Zafferani and Others v. San Marino (п. 64) наголошує, що втручання в майнові права є несумісним із вимогами статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, якщо відповідна особа несе надмірний та індивідуалізований тягар.

У рішенні Drozdyk and Mikula v. Ukraine (п. 48) ЄСПЛ підкреслює, що для визнання втручання законним необхідно забезпечити справедливу рівновагу між загальними інтересами суспільства і необхідністю поваги до основоположних прав особи. Такий баланс набуває особливої ваги у випадках тривалих обмежень прав власності або за наявності істотних матеріальних наслідків для особи. Крім того, як зазначено у справі Ramaj v. Albania (п. 108), на державу покладено обов’язок діяти своєчасно, послідовно й відповідально, мінімізуючи ризики помилкових рішень, що можуть призвести до надмірного навантаження для фізичних або юридичних осіб.

У контексті аналізованого випадку, якщо в матеріалах справи наявні належно оформлені договори позики, на підставі яких Лівадовій Г.К. були передані значні кошти, а також встановлено факт реальних щомісячних збитків у зв’язку з арештом активів і неможливістю виконання фінансових зобов’язань, у експертів моніторингової місії IAC ISHR виникають обґрунтовані сумніви щодо дотримання принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ, втручання має бути не лише формально законним, але й адекватним, необхідним і співмірним, тобто не повинно виходити за межі того, що потрібно для досягнення легітимної мети.

Крім того, викликає серйозне занепокоєння той факт, що, незважаючи на проведення понад 150 обшуків у межах кримінального провадження, стороні обвинувачення не вдалося встановити достовірних обставин, які б підтверджували незаконне походження коштів або безпосередню причетність Лівадової Г.К. до злочинної діяльності. Більше того, Лівадова Г.К. не має статусу підозрюваної у відповідному кримінальному провадженні, на відміну від Саніна В.О., що додатково підсилює сумніви щодо обґрунтованості застосованих заходів.

У цьому зв’язку постає принципове питання: чи було дотримано вимоги забезпечення справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном, чи, навпаки, на Лівадову Г.К. покладено непропорційний тягар, що суперечить фундаментальним принципам справедливості та верховенства права.

Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право на мирне володіння майном невіддільно пов’язане з правом особи на ефективні засоби юридичного захисту. Це означає, що особа повинна мати реальну можливість подати справу до компетентного органу для оскарження втручання, з дотриманням принципу рівності сторін і змагальності. Відсутність змагального процесу, в якому можна було б розглянути всі аспекти, важливі для результату справи, позбавляє втручання легітимності. ЄСПЛ у справі Călin v. Romania (п. 76) наголошує, що застосовні процедурні механізми слід оцінювати комплексно, з огляду на загальні гарантії справедливого судового розгляду.

Виходячи з цього, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують: будь-яке втручання у право власності без надання особі реальної можливості бути вислуханою, без забезпечення ефективного доступу до суду, без дотримання принципу юридичної визначеності та без розгляду справи у розумний строк — може становити не лише порушення права на мирне володіння майном, а й грубе порушення статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Подібні ситуації не лише можуть підривати довіру до судової системи, а й створювати враження фактичного позбавлення особи не тільки майнових прав, а й права на правовий захист у демократичному суспільстві.

З урахуванням вищезазначеного, а також у світлі практики ЄСПЛ щодо обов’язку суду надавати належну оцінку доказам, дана справа потребує подальшого моніторингу з метою виявлення або усунення обґрунтованих сумнівів щодо ймовірних порушень прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини.