20 травня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у рамках кримінального провадження № 52021000000000242 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисник, прокурор, свідок зі сторони обвинувачення та головуючий суддя Хамзін Т.Р. Потерпілий Миханів А.А., чи його представники в судовому засіданні були відсутні.

Основним предметом судового засідання було продовження допиту свідка зі сторони обвинувачення.

На початку судового засідання сторона захисту вкотре звернула увагу суду на тривалу відсутність потерпілого або його представника, а також на відсутність будь-яких документальних підтверджень належного повідомлення потерпілої сторони про дату та час слухання, зокрема про допит свідків. Захист аргументовано наполягав на необхідності відкладення розгляду з метою забезпечення процесуальної рівності сторін та повноцінної реалізації змагальності. Водночас прокурор зазначив, що за умови наявності інших учасників сторін, зокрема обвинуваченої та її захисника, немає підстав для відкладення розгляду справи.

Суд, не розглядаючи додатково обставини, пов’язані з можливими порушеннями принципу належного повідомлення, постановив продовжити слухання, посилаючись на аргументи, які вже неодноразово викладалися раніше, а також на необхідність дотримання принципу розумного строку, закріпленого у п.1 статті 6 Конвенції.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що систематичне проведення судових засідань за відсутності потерпілого або його представника, без належної перевірки причин такої відсутності та доказів повідомлення, породжує серйозні сумніви щодо ефективності реалізації принципу змагальності процесу. Хоча Конвенція не зобов’язує забезпечувати фізичну присутність потерпілого на кожному засіданні, суд, як гарант справедливості, має забезпечити реальну можливість для всіх сторін бути заслуханими, реагувати на докази та брати участь у дослідженні ключових обставин справи, особливо у зв’язку з допитом свідків обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що справедливість судового розгляду вимагає не лише формального дотримання процедур, але й забезпечення їх ефективності у практиці. Як було зазначено у справі Orhan Şahin v. Turkey (п. 50), саме в умовах найсуворішого потенційного покарання суди повинні з особливою ретельністю забезпечувати дотримання всіх гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції.

З огляду на вищезазначене, відсутність доказів належного повідомлення потерпілого та відсутність його системної участі в судовому провадженні потребують ретельної оцінки судом у кожному конкретному випадку. За відсутності належної оцінки причин неучасті потерпілого та доказів його повідомлення в об’єктивного спостерігача може скластися враження, що суд підходить до процесу формально, приділяючи першочергову увагу досягненню цілей притягнення до відповідальності, а не забезпеченню ефективної реалізації процесуальних гарантій сторін, зокрема прав потерпілого. Такий підхід може поставити під сумнів зовнішню видимість справедливості провадження, яка є однією з ключових складових змісту права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

У подальшому суд надав можливість стороні захисту поставити ряд запитань присутньому свідку.

У ході допиту сторона захисту звернула увагу на невідповідність показань свідка порівняно з його першими показами від 4 серпня 2021 року. Зокрема, у допиті від 4 серпня 2021 року свідок стверджував, що 10 листопада 2020 року — у день розгляду клопотання про скасування арешту майна суддею Ільєвою Т.Г. — він був зайнятий в іншому кримінальному провадженні. За його словами, він був упевнений, що підготовленого ним клопотання разом з додатками буде достатньо для прийняття рішення, тому в той самий день подав клопотання про розгляд без його участі.

Однак під час судового засідання 16 травня 2025 року (див. Моніторинг кримінального провадження Ільєвої Т.Г. від 16 травня 2025 року) свідок повідомив іншу версію подій: він не прибув до суду на прохання третьої особи, а клопотання про розгляд без його участі подав лише в день отримання судової ухвали, тобто вже після завершення відповідного судового засідання. Таким чином, за твердженням самого свідка, клопотання про розгляд без його участі було подано заднім числом, що суперечить його попереднім показам.

Сторона захисту наголосила, що суд має належним чином врахувати ці розбіжності, які можуть свідчити про ненадійність та непослідовність показів свідка. Також було підкреслено, що свідок не зміг пригадати низку важливих обставин, пов’язаних із цими подіями.

У свою чергу, свідок пояснив розбіжності у власних показаннях тим, що під час допиту 4 серпня 2021 року перебував у стресовому стані, через що, за його словами, “заплутався”. Він додав, що згодом зумів встановити точні обставини, дослідивши свою історію поїздок у службі таксі.

У контексті дотримання стандартів оцінки доказів, які випливають зі статті 6 Конвенції, варто зауважити, що показання цього свідка становлять істотний елемент доказової бази сторони обвинувачення. У зв’язку з цим виявлені суперечності між його первинними й уточненими показаннями породжують обґрунтовані сумніви щодо їхньої достовірності та надійності. З огляду на значущість цього джерела доказів для побудови обвинувачення в цілому, такі сумніви можуть мати вплив на оцінку його обґрунтованості та сумісності із принципами справедливого судового розгляду даної справи. 

Варто додати, що під час засідання 16 травня 2025 року свідок фактично визнав, що раніше надавав недостовірні свідчення — хоч і з суб’єктивних причин, зокрема через емоційне напруження (див. Моніторинг кримінального провадження Ільєвої Т.Г. від 16 травня 2025 року). Така поведінка свідка повинна бути ретельно оцінена судом, оскільки вона має істотне значення для оцінки доказів сторони обвинувачення.

На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, суд має не лише формально зафіксувати ці обставини, але й надати їм чітку процесуальну оцінку з точки зору стандарту доказування у кримінальному провадженні — “поза розумним сумнівом”. Нестабільність показань ключового свідка може вказувати на відсутність надійної доказової бази, а отже — на необхідність з особливою уважністю поставитися до будь-яких тверджень, які суттєво впливають на правову позицію обвинуваченої.

Крім того, такі розбіжності, особливо якщо вони не отримують належної уваги з боку суду, можуть негативно впливати на довіру до процесу з боку суспільства та інших учасників провадження в контексті стороннього спостерігача. Одним із завдань суду є забезпечення не лише справедливості, але й видимої справедливості, що є однією з ключових вимог статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Враховуючи вищезазначене, в даній ситуації доречно звернути увагу на п.2 статті 6 ЄКПЛ, в частині “in dubio pro reo”, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь її невинуватості. Цікавою є позицією ЄСПЛ у справі Kolompar v. Serbia, в якій ЄСПЛ визнав порушення права на справедливий суд через те, що не було дотримано дві основні вимоги кримінального правосуддя: (i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом; і (ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не обвинуваченню (п.16). Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі Telfner v. Austria, де зазначає, що національні суди не повинні виходити з упередженої думки про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого (п. 15). 

Також, варто додати, що відповідно до практики ЄСПЛ: “доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом” (Kobets v. Ukraine, п.43). Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у його вчиненні. 

Крім того, повинні бути “правдоподібні підстави” (факти або інформація), що здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що можна вважати “правдоподібним”, залежить від усіх обставин (Parildak v. Turkey, п. 59).

Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.