14 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000522 відносно судді ОАСК Аблова Є.В. та інших, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109; ч.5 ст.27, ст.351-2, ч.1 ст. 255 КК України (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники, прокурор та колегія суддів з Кравчуком О.О., Галабалою М.В. та головуючим Ногачевським В.В.

Під час судового засідання основну увагу було приділено подальшому дослідженню доказів сторони обвинувачення.

На початку засідання головуючий суддя поінформував учасників процесу про надходження на адресу суду кількох клопотань сторони захисту, у яких ставилося питання про недопустимість доказів, поданих прокурором. Водночас суд зазначив, що ці клопотання не підлягають розгляду в межах поточного засідання з огляду на порушення захистом встановленого порядку їх подання — не пізніше ніж за тиждень до дати розгляду справи. Врахувавши зазначене, суд ухвалив рішення продовжити дослідження доказів сторони обвинувачення, відтермінувавши розгляд клопотань захисту до наступного судового засідання.

Спостерігачі IAC ISHR відмічають, що сторона захисту наголосила на тому, що вказані клопотання стосуються очевидної недопустимості доказів, поданих прокурором. На думку адвокатів, задоволення цих клопотань могло б істотно вплинути на допустимість подальшого розгляду таких доказів. Крім того, адвокати заявили про обмеження у часі для належної підготовки — строк у один тиждень вони вважають недостатнім, з огляду на складність і обсяг наданих матеріалів.

У відповідь суд, відступаючи від формального тону, висловив позицію словами: «З таким порядком ми далеко не заїдемо», наголосивши при цьому, що захист був завчасно попереджений про необхідність дотримання визначених строків подання клопотань.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне зауважити, що можливість подання клопотань є однією з ключових процесуальних гарантій сторін у кримінальному провадженні. Забезпечення реалістичних і гнучких умов для реалізації цього права становить невід’ємну складову принципу змагальності та рівності сторін. Надмірно формалізований підхід до строків подання заяв або клопотань, без урахування конкретних обставин справи, може фактично обмежити право обвинуваченого на захист у розумінні пункту 3 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть погодитися з підходом, згідно з яким розгляд заяв захисників було відкладено виключно з мотивів порушення формального строку подання. Хоча забезпечення розумних строків судового розгляду є безперечно важливим елементом справедливого судочинства, такий інтерес не може переважати над фундаментальними процесуальними гарантіями. Особливої ваги ситуація набуває в контексті того, що подані клопотання стосувалися потенційної недопустимості доказів, які можуть відігравати визначальну роль у формуванні висновків суду щодо обґрунтованості обвинувачення. Ігнорування питань допустимості доказів здатне призвести до врахування недопустимих матеріалів при винесенні вироку, що є несумісним із стандартами справедливого суду, встановленими статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Також варто додати, що за змістом статті 6 Конвенції при визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви в їх надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов’язково виникає, коли отримані докази не підтверджуються іншими матеріалами, можна зазначити, що якщо докази є дуже вагомими і немає ризику, що вони можуть бути ненадійними, потреба у підтверджуючих доказах відповідно слабшає (Macharik v. The Czech Republic, п. 51-52). 

Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право на справедливий судовий розгляд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті судом. Розглядаючи питання справедливості кримінального провадження, ЄСПЛ, зокрема, постановив, що, ігноруючи конкретне, доречне і важливе зауваження, зроблене обвинуваченим, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Cupiał  v. Poland, п. 56-57). Національні судові органи зобов’язані забезпечити всебічний розгляд заявлених клопотань, аргументів і доказів, дотримуючись принципів змагальності та рівності сторін, без шкоди для оцінки їхньої доречності (Đurić v. Serbia, п. 69). 

Підсумовуючи, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що встановлений судом порядок, відповідно до якого дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення здійснюється до розгляду заперечень сторони захисту щодо їх допустимості, може поставити під сумнів дотримання принципу процесуального балансу. Такий підхід викликає обґрунтоване занепокоєння з огляду на можливе порушення принципу змагальності — одного з ключових елементів права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Особливу стурбованість викликає позиція суду, згідно з якою клопотання захисту було залишено без розгляду виключно з формальних підстав, пов’язаних із недотриманням процесуального строку подання, попри їхню потенційну значущість для оцінки допустимості доказів. Така практика може свідчити про дисбаланс у ставленні до процесуальних прав сторін і не відповідає стандартам, що вимагають забезпечення ефективної реалізації права на захист. Відмова суду розглядати такі клопотання без належної оцінки їхньої суті суперечить вимогам справедливого судочинства та повинна бути переглянута в контексті гарантій, передбачених Конвенцією.

У подальшому суд продовжив дослідження доказів, поданих стороною обвинувачення. Прокурор зазначив, що, на його думку, сукупність оголошених доказів підтверджує як суб’єктивну, так і об’єктивну сторони інкримінованих кримінальних правопорушень, а також вказує на ознаки координаційних дій одного зобвинувачених — Вовка П.В. — з метою отримання вигоди нематеріального характеру.

Під час цього етапу слухання обвинувачені неодноразово зверталися до прокурора з проханням конкретизувати, до кого саме з них належить той чи інший доказ. Як наголошували обвинувачені, зі змісту заяв прокурора не вбачається, яких конкретно осіб стосуються наведені факти, що унеможливлює ефективну організацію захисту. Відсутність чіткої ідентифікації адресата кожного доказу фактично створює ситуацію правової невизначеності та ускладнює реалізацію права кожного обвинуваченого на належну підготовку до захисту, гарантованого пунктом 3(b) статті 6 Конвенції.

Суд, реагуючи на ці зауваження, обмежився рекомендацією захисту «ретельніше обґрунтовувати свої позиції», водночас зазначивши, що прокурор має врахувати висловлені зауваження. Також суд заявив, що в разі виникнення запитань чи непорозумінь він самостійно уточнюватиме ці моменти у сторони обвинувачення.

Прокурор, у свою чергу, прямо вказав, що на цьому етапі процесу «не збирається нічого пояснювати», і що конкретизація належності доказів буде здійснена на наступних стадіях.

На думку експертів IAC ISHR, подібний підхід викликає серйозне занепокоєння в контексті стандартів Європейського суду з прав людини щодо справедливого судочинства. Зокрема, практика Суду підкреслює важливість індивідуалізованого підходу до кожного обвинуваченого, особливо в ситуаціях, коли в одному провадженні фігурують кілька осіб. Невизначеність позиції обвинувачення, що не дозволяє встановити, які саме обставини й докази інкримінуються кожному з обвинувачених, суперечить принципу «належного інформування» особи про суть і підстави обвинувачення (п. 3(a) статті 6 ЄКПЛ) та ставить під сумнів ефективність реалізації права на захист.

ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).

Крім того, ухилення прокурора від пояснень на цій стадії провадження, а також пасивна реакція суду, який фактично перекладає на себе функцію уточнення позиції сторони обвинувачення, не відповідають вимогам неупередженості суду та порушують принцип процесуальної ролі сторін. У такій ситуації виникає ризик надмірної концентрації дискреції в руках обвинувачення, що порушує принципи рівності сторін та змагальності, і може призвести до порушення статті 6 Конвенції в аспекті справедливості та передбачуваності судового розгляду.

Особливе занепокоєння викликає також те, що суд фактично відповідає замість прокурора, зазначаючи, що той “врахує зауваження захисту”. Подібні дії можуть розцінюватися як вихід суду за межі процесуальної нейтральності та втручання у повноваження сторін, що суперечить принципу рівності сторін і змагальності, який є невід’ємною складовою справедливого судового розгляду.

ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49).

Крім того, варто зазначити, що на одному з попередніх судових засідань у цій справі, один із суддів колегії подавав самовідвід, який суд не задовольнив, а щодо ще одного судді з цієї колегії спостерігачі IAC ISHR фіксували можливий конфлікт інтересів: “..зокрема, зазначається, що суддя Галабала М.В. перебуває в дружніх стосунках із потерпілим. Цей факт, за словами адвокатів, є загальновідомим та широко висвітлювався у засобах масової інформації.…., ще один член суддівської колегії, суддя Кравчук О.О., подав заяву про самовідвід, посилаючись на попередній досвід спільної роботи з потерпілим у межах одного структурного підрозділу, що, за його власним визнанням, викликає у нього сумніви щодо власної неупередженості” (див. Моніторинг кримінального провадження Аблова Є.В. та інших від 04.11.2024). 

Попри наявність вказаних обставин, обидва судді продовжують розгляд справи, що додатково посилює сумніви спостерігачів IAC ISHR у незалежності та неупередженості суду. У контексті стандартів ЄСПЛ, згідно з якими правосуддя має не лише здійснюватися неупереджено, але й виглядати неупередженим для стороннього спостерігача (Kezerashvili v. Georgia, п. 85-88), така ситуація є вкрай проблемною та може становити ризик порушення права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції.

Наприкінці судового засідання суд розглянув три клопотання сторони захисту про тимчасовий доступ до речей і документів. Захисники обґрунтували їхню важливість тим, що запитувані відомості можуть підтвердити, чи дотримувалася сторона обвинувачення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, зокрема — чи мали органи розслідування належні повноваження для проведення відповідних слідчих (розшукових) дій.

Адвокати акцентували на наявності обґрунтованих сумнівів щодо законності дій правоохоронних органів у цьому провадженні, наголошуючи, що дослідження витребуваної інформації могло б мати істотне значення для встановлення допустимості отриманих доказів.

Представники володільців запитуваних відомостей, своєю чергою, заявили, що частина інформації є технічно недоступною, а щодо решти — захист, на їхню думку, не навів переконливих аргументів щодо її процесуальної значущості. Відтак, вони просили суд відмовити у задоволенні всіх трьох клопотань.

Прокурор повністю підтримав позицію представників володільців документів.

Суд, вислухавши сторони, постановив ухвалу про відмову в задоволенні всіх трьох клопотань.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що право на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 ЄКПЛ охоплює, зокрема, гарантований доступ сторони захисту до матеріалів кримінального провадження, які є істотними для підготовки захисту. Обмеження такого доступу не лише ставить під сумнів дотримання принципу змагальності та ефективності права на захист, але й може свідчити про системну диспропорцію в процесуальних можливостях сторін, що діє на користь обвинувачення. Як вказує ЄСПЛ, право на справедливий судовий розгляд охоплює не лише рівність сторін, а й реальну можливість сторони захисту ефективно ставити під сумнів докази обвинувачення, зокрема шляхом доступу до інформації, яка може свідчити про процесуальні порушення. Особливо тривожною така ситуація виглядає з огляду на те, що, за твердженням захисників, відповідні відомості могли б усунути сумніви щодо належності та законності дій сторони обвинувачення на етапі досудового розслідування.

ЄСПЛ наголошує, що принцип змагальності гарантує сторонам процесу право ознайомлюватися з усіма доказами та зауваженнями, поданими з метою вплинути на судове рішення, а також надавати свої коментарі щодо їх змісту, автентичності та доказової сили. Це право включає можливість доступу до матеріалів справи у розумні строки та у відповідній формі, що забезпечує ефективну реалізацію права на захист та принципу рівності сторін у процесі (Cangi And Others v. Turkey, п. 46-47). Крім того, права на захист, передбачені статтею 6 Конвенції, спрямовані на забезпечення процесуальної рівноваги між обвинуваченням і захистом. ЄСПЛ підкреслює, що можливості, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, що сприяють або можуть сприяти ефективній підготовці захисту (Nevzlin v. Russia, п. 138). Сторонам має бути надана можливість ознайомитися та прокоментувати всі надані докази або подані зауваження, з метою впливу на рішення суду (Beraru v. Romania, п. 70).

Підсумовуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії  IAC ISHR, вважають, що в даному кримінальному провадженні ознаки порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ), неупередженість суду (п.1 ст. 6 ЄКПЛ) та права на захист (п. 3 ст.6 ЄКПЛ). Справа рекомендується до подальшого моніторингу.