05. 05. 2025
28 квітня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19.02.2025 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 6 мільйонів гривень відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний (через відеозв’язок), захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.
Основним предметом розгляду була апеляційна скарга сторони захисту суть якої полягала в тому, що сторона захисту просила суд скасувати ухвали суду першої інстанції та винести нову ухвалу, якою буде відмовлено у задоволенні клопотання прокурора та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Обґрунтовуючи вищезазначену скаргу, захисник наголосила, що:
- сторона обвинувачення систематично наводить шаблонні та абстрактні ризики, а суд першої інстанції не надав цьому належну оцінку (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С.В. від 15 квітня 2025 року);
- за час знаходження підозрюваного під вартою (сім місяців) слідство не навело жодних нових підстав для подальшого продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою;
- у підозрюваного є проблеми зі здоров’ям, які тільки погіршились за час його знаходження під вартою, є лікарські висновки, які рекомендують проведення лікування щодо обвинуваченого – суд першої інстанції лишив ці обставини без оцінки, не зазначивши про них у кінцевій ухвалі по справі;
- суд першої інстанції не розглянув можливість застосування щодо підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, незважаючи на достатні для цього обставини (зменшення ризиків, незадовільний стан здоров’я підозрюваного);
- суд першої інстанції не надав належну оцінку сумнівам у допустимості доказів;
- призначена застава, навіть незважаючи на її зменшення є непомірною для підозрюваного, що робить призначений запобіжний захід безальтернативним.
Враховуючи вищезазначене, захисник вважає свою апеляційну скаргу обґрунтованою та просить її задовольнити.
Прокурор, у свою чергу, наголосив, що апеляційна палата неодноразово надавала оцінку більшості обставин, зазначених захисником, і єдиною змінною в кожному судовому засіданні залишається поступове зменшення розміру застави. Він також наголошує, що стосовно підозрюваного з’явилась нова підозра в вчиненні іншого кримінального правопорушення, що свідчить про те, що визначені ризики залишаються незмінними, тим не менш, це не стосується ризику впливу на свідків, який ймовірно все-таки знизився, а тому суд першої інстанції й ухвалює відповідні рішення про зменшення суми застави. Прокурор додав, що не оскаржує і не заперечує проти таких змін. Водночас усі інші доводи сторони захисту, на його переконання, є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції — без змін.
Суд, заслухавши доводи сторін, постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.
У зв’язку з викладеними обставинами, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на низку ключових аспектів, які, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, можуть свідчити про потенційні порушення права на справедливий судовий розгляд.
Стосовно ризиків. У рамках моніторингу даного кримінального провадження (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С.В. від: 19.02.2025, 03.01.2025, 27.12.2024, 15.04.2025), що обґрунтування ризиків, визначених стороною обвинувачення мають більше ознаки стереотипних та шаблонних конструкцій, без визначення конкретних фактів та обставин, що підтверджують їхнє існування. Крім того, за щонайменше сім місяців знаходження підозрюваного під вартою, сторона обвинувачення не навела жодних підстав, які могли би виправдати існування ризиків та подальше продовження тримання під вартою.
Окремо заслуговує на увагу позиція прокурора, який, обґрунтовуючи ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, зазначив, що щодо підозрюваного з’явилася нова підозра у межах іншого кримінального провадження. Водночас, на думку захисників: “подання нової підозри у вчиненні іншого кримінального правопорушення не може визначати існування одного з ризиків, так як сторона обвинувачення вже не вперше реєструє подібну підозру, але не доводить її до логічного завершення” (інформація щодо зазначених обставин була надана спостерігачам IAC ISHR стороною захисту). З огляду на зазначене, наведена підстава вимагає подальшої належної оцінки.
ЄСПЛ з приводу цього неодноразово наголошував, що питання про те, чи є період часу, проведений у досудовому ув’язненні, розумним, не може оцінюватися абстрактно. Те, чи є розумним перебування обвинуваченого під вартою, має оцінюватися на основі фактів кожної справи та відповідно до її особливостей (Maassen v. The Netherlands, п. 55-57). При обґрунтуванні клопотання про продовження тримання під вартою, перелічуючи конкретні підстави (ризики) чому запобіжний захід необхідно продовжити, органи влади повинні навести обгрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають ці підстави застосованими до справи заявника для того, щоб можливе порушення п.3 ст.5 ЄКПЛ не набуло повторюваного характеру, а тримання під вартою не стало необґрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51). Обґрунтованість будь-якого періоду тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстрована органами влади (Perstner v. Luxembourg, п. 59).
З урахуванням наявності об’єктивних ознак зменшення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та відсутності за час знаходження підозрюваного під вартою, з боку сторони обвинувачення належних нових обставин, які б могли обґрунтувати необхідність подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, використання ідентичних, за змістом і формою, аргументів у кожному з клопотань створює враження шаблонного підходу. Це, своєю чергою, породжує об’єктивні сумніви в тому, що суд першої інстанції та апеляційна палата дійсно надали цим обставинам належну оцінку відповідно до принципів змагальності, обґрунтованості та індивідуального підходу при розгляді питань, пов’язаних з обмеженням особистої свободи. За таких умов продовження тримання під вартою видається недостатньо обґрунтованим та потенційно таким, що суперечить стандартам справедливого судового розгляду, встановленим практикою ЄСПЛ.
Стосовно обґрунтованості застави. У ході моніторингу даного кримінального провадження експерти IAC ISHR неодноразово акцентували увагу на тому, що визначення розміру застави має здійснюватися насамперед із урахуванням особи або підозрюваного, його майнового стану, а також характеру його стосунків з особами, які надають гарантії. Інакше кажучи, — “на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого/підозрюваного”. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який наполягає на індивідуалізації розміру застави залежно від конкретних обставин справи, зокрема соціального та економічного становища обвинуваченого. Ігнорування цих критеріїв може свідчити про формальний підхід до питання та суперечити принципу справедливості.
Крім того, гарантія, передбачена статтею 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-яких збитків, понесених внаслідок підозрюваного правопорушення, а лише присутність обвинуваченого/підозрюваного на слуханні. Оскільки питання, що стоїть на кону, є фундаментальним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні бути настільки ж обережними у встановленні відповідного розміру застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження утримання під вартою. Серйозність обвинувачень проти обвинуваченого/підозрюваного не може бути вирішальним фактором, що виправдовує розмір застави. Нездатність національних судів оцінити спроможність сплатити необхідну суму застави може призвести до того, що ЄСПЛ визнає порушення. (Istomina v. Ukraine, п. 25-26).
Враховуючи обґрунтування суду першої інстанції щодо визначення розміру застави, а саме: “розмір застави був визначений з урахуванням того, що Филь С.В. обвинувачується в отриманні неправомірної вигоди у розмірі 16 000 гривень (приблизно 370 євро)… підозрюваний, ймовірно, співпрацював з іншими особами, які в рамках цього кримінального провадження вже внесли заставу у великому розмірі, що в свою чергу може доводити можливість внесення застави”, — постає низка питань щодо відповідності цього підходу стандартам Європейського суду з прав людини.
Більше того, аналіз попередніх рішень суду в цій справі засвідчує, що розмір застави неодноразово зменшувався — щоразу на підставі аналогічних доводів. Це ускладнює простеження чіткої та прозорої методології, якою керується суд при визначенні суми. Особливої уваги потребує факт, що згадка суду про можливу наявність у підозрюваного “прихованих активів” жодного разу не була підтверджена конкретними доказами протягом 7 місяців перебування особи під вартою.
Крім того, як було повідомлено спостерігачам IAC ISHR під час поточного судового засідання, суд першої інстанції додатково обґрунтовує визначений розмір застави тим, що за інших підозрюваних у цій справі (для яких було встановлено заставу в розмірі 30 мільйонів гривень), ці суми вже було внесено, а тому, на думку суду, і за цього підозрюваного заставу буде внесено. Такий підхід викликає серйозні сумніви щодо відповідності критеріям індивідуалізації, передбаченим Конвенцією, та ставить під питання реальність належної оцінки конкретних обставин саме щодо цієї особи.
Таким чином, постає обґрунтований сумнів у тому, що як суд першої інстанції, так і апеляційна палата здійснили всебічний аналіз релевантних обставин при визначенні застави, що може свідчити про порушення принципу справедливості судового розгляду.
Щодо стану здоров’я підозрюваного. Експерти IAC ISHR у черговий раз, вважають за необхідне звернути увагу, що питання захисту життя та здоров’я особи мають бути безумовним пріоритетом при ухваленні будь-яких процесуальних рішень. Відповідно до статті 3 Європейської конвенції з прав людини, заборона катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є абсолютною нормою, від якої не допускається жодних відступів — навіть у надзвичайних умовах.
Це положення становить фундаментальну цінність демократичного суспільства, і держава зобов’язана не лише утримуватися від вчинення таких дій, а й активно забезпечувати умови, що відповідають стандартам гуманного поводження, включно з урахуванням стану здоров’я особи. Будь-яке процесуальне рішення, яке прямо або опосередковано створює ризик для фізичного чи психічного стану обвинуваченого чи підозрюваного, має бути ретельно зважене та оцінено. А тому викликає занепокоєння, що немає видимих ознак того що як суд першої інстанції, так і апеляційна палата надають належну оцінку обставинам, пов’язаним із здоров’ям підозрюваного, особливо враховуючи те, що сторона захисту надала суду лікарські висновки, де рекомендується надання підозрюваному лікування.
У справах Golubar v. Croatia (п.п. 36-37) та Bigović v. Montenegro (п. 169) ЄСПЛ наголосив, що ненадання адекватної медичної допомоги особам, які перебувають під вартою, може розцінюватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що недостатньо, щоб затриманих осіб обстежували і ставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми (Fenech v. Malta, п.126).
Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному кримінальному провадженні є ознаки порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ), автоматичного продовження тримання під вартою та обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ) та принципу заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.3 ЄКПЛ).
