Моніторинг кримінального провадження Макаренка В.Д. (від 25 квітня 2025)

25 квітня 2025 року у Любомльському районному суді Волинської області відбулось засідання в рамках кримінального провадження № 62024000000000979 відносно Макаренка Володимира Дмитровича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 статті 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України з використанням службового становища за попередньою змовою групи осіб). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачений Макаренко В. Д., прокурор та головуючий суддя Павлусь О.С.

Основним предметом судового розгляду стали клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на обвинуваченого, а також про його відсторонення від займаної посади.

Перед початком оголошення клопотань прокурора, суд надав стороні захисту можливість заявити свої клопотання.

У рамках даного судового засідання сторона захисту заявила низку (чотири) клопотань щодо тимчасового доступу до речей та документів. Зокрема, захисники обґрунтовували свої клопотання наступними доводами:

• в межах кримінального провадження з якого в повному обсязі виділили це, стороною обвинувачення було проведено обшук без ухвали суду, характеризуючи це як “невідкладну слідчу дію, в зв’язку з ризиком знищення майна”. На думку сторони захисту, необхідно отримати доступ до матеріалів проведення обшуку для того, щоб всебічно дослідити всі обставини, у тому числі, чи не було істотних порушень при проведенні даного обшуку, чи були дотримані всі процесуальні строки та чи справді існували підстави вважати цю слідчу дію невідкладною;
• в одному з попередніх засідань суд уже задовольнив одне з клопотань про тимчасовий доступ до речей та документів, проте, воно не виконується, так як володілець матеріалів посилається на те, що першочерговим володільцем відомостей є інша установа, а тому захисники звертають увагу, що є необхідність ухвалити ще одне клопотання, уже до іншого володільця документів. Витребування цих матеріалів, за словами захисників, є вкрай важливим для з’ясування всіх обставин кримінального провадження;
• на думку захисників, в обвинувальному акті, складеному стороною обвинувачення, міститься низка суперечливих відомостей, а витребування відповідних документів дозволило б повною мірою з’ясувати та спростувати ці обставини.

Підсумовуючи, захисники наголошують, що витребування всіх вищезазначених матеріалів дозволить у повній мірі з’ясувати важливі для кримінального провадження обставини та дозволить в повній мірі реалізувати “рівність між сторонами в процесі”, так як забезпечить рівні процесуальні можливості для доступу до вищезазначених матеріалів.

У свою чергу прокурор заперечив проти задоволення клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, що стосувалося з’ясування обставин проведення обшуку, посилаючись на те, що ці обставини не є предметом доказування; не заперечував проти клопотання, яке вже було задоволено судом у попередньому засіданні, однак залишилось невиконаним; а також залишив на розсуд суду два інших клопотання.

Суд, заслухавши вищезазначені клопотання, обґрунтування захисників та думку прокурора, ухвалив задовольнити всі чотири клопотання.

У цьому контексті слід особливо підкреслити, що право на справедливий судовий розгляд охоплює, зокрема, гарантований доступ сторони захисту до матеріалів кримінального провадження. Обмеження такого доступу не лише ставить під сумнів дотримання принципу змагальності та права на захист, але й може свідчити про системну дисбалансованість процесу на користь обвинувачення. 

ЄСПЛ наголошує, що принцип змагальності гарантує сторонам процесу право ознайомлюватися з усіма доказами та зауваженнями, поданими з метою вплинути на судове рішення, а також надавати свої коментарі щодо їх змісту, автентичності та доказової сили. Це право включає можливість доступу до матеріалів справи у розумні строки та у відповідній формі, що забезпечує ефективну реалізацію права на захист та принципу рівності сторін у процесі (Cangi And Others v. Turkey, п. 46-47). Крім того, права на захист, передбачені статтею 6 Конвенції, спрямовані на забезпечення процесуальної рівноваги між обвинуваченням і захистом. ЄСПЛ підкреслює, що можливості, які повинні бути надані обвинуваченому, обмежуються тими, що сприяють або можуть сприяти ефективній підготовці захисту (Nevzlin v. Russia, п. 138). Сторонам має бути надана можливість ознайомитися та прокоментувати всі надані докази або подані зауваження, з метою впливу на рішення суду (Beraru v. Romania, п. 70). Враховуючи обставини судового засідання, то експерти IAC ISHR вважають, що в даному судовому процесі це право було належним чином реалізовано. 

Після розгляду клопотань сторони захисту, суд надав можливість прокурору обґрунтувати свої клопотання.

Зокрема, стосовно клопотання щодо продовження строку дії, покладених обов’язків, прокурор наголосив, що:

• ризики, які визначені слідством (ризик впливу на свідків у рамках даного кримінального провадження, ризик переховування від органів слідства та суду) продовжують існувати та не змінились протягом ходу кримінального провадження;
• обвинувачений може переховуватись від органів слідства та суду, зважаючи на суворість можливого покарання;
• обвинувачений за рахунок своїх професійних зв’язків може здійснювати вплив на свідків у рамках даного провадження.

Враховуючи вищезазначене, прокурор вважає за необхідне продовжити на два місяці (до 25 червня 2025 року) строк дії покладених обов’язків, а саме:

– з’являтися на виклик суду у попередньо визначений час, а в разі неможливості з’явитися через поважні причини завчасно повідомити про це;

– не відлучатися з населеного пункту, в якому він мешкає, без дозволу суду;

– повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

– здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

– утриматися від спілкування зі свідками;

– носити електронний засіб контролю.

У свою чергу захисники звернули увагу суду на наявність обґрунтованих сумнівів щодо доведеності підозри, оскільки, враховуючи інкриміноване обвинуваченому діяння — незаконне переправлення осіб через державний кордон України із використанням службового становища за попередньою змовою групи осіб — його реалізація можлива лише за умови підтвердження факту попередньої змови. Водночас, ані в ході досудового розслідування, ані в обвинувальному акті цей факт належним чином доведений не був. Крім того, захисники наголошують, що сторона обвинувачення, посилаючись на існування двох ризиків, не надала належного їх обґрунтування: у матеріалах, доданих прокурором до клопотання, відсутні конкретні факти та обставини, які могли б підтвердити наявність зазначених ризиків. Більше того, захист вказує, що зміст наведених ризиків залишається незмінним з липня 2024 року, коли стосовно обвинуваченого було обрано інший запобіжний захід. Також, за словами захисників, після звільнення обвинуваченого з-під варти та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави, він не вчиняв спроб переховування від суду чи слідства, а навпаки — продовжував демонструвати належну процесуальну поведінку.

З огляду на викладене, захисники вважають, що зазначені прокурором ризики є необґрунтованими, а продовження процесуальних обов’язків — безпідставним, у зв’язку з чим просять суд відмовити в задоволенні клопотання сторони обвинувачення.

Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк дії покладених на обвинуваченого обов’язків на два місяці.

Експерти IAC ISHR наголошують, що посилання на одній й ті самі ризики (шаблонність), без наведення нових, конкретних обґрунтувань існування цих ризиків суперечить практиці ЄСПЛ, яка визначає, що ризики із плином часу зменшується. Крім того, ЄСПЛ у справі “Eldar Hasanov v. Azerbaijan” визнав, що використання стандартного шаблону при обґрунтуванні ризиків є порушенням Конвенції: Суд зазначає, що у своїх рішеннях про продовження строку тримання заявника під вартою національні суди використовували стандартний шаблон і обмежилися абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних обґрунтувань, чому вони вважали ці підстави релевантними для справи заявника. Вони не згадали жодних фактів, характерних для справи заявника, які мали відношення до цих підстав, і не підкріпили ці підстави відповідними та достатніми причинами (п. 136 -137). Існування таких ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Karaca v. Turkey, п.139).

Попри те, що в межах цього судового засідання безпосередньо не розглядалося питання продовження тримання під вартою,  практика ЄСПЛ залишається релевантною для аналізу ситуації. Це пояснюється тим, що на етапі досудового розслідування до обвинуваченого було застосовано найсуворіший запобіжний захід — тримання під вартою, який пізніше було замінено на застосування застави із покладенням процесуальних обов’язків. Однак характер і обсяг цих обов’язків, які істотно обмежують права обвинуваченого, вимагають ретельної правової оцінки з точки зору їх відповідності принципу пропорційності та стандартам, встановленим статтею 5 Конвенції. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що будь-яке обмеження свободи особи, навіть поза межами класичного тримання під вартою, має бути належно обґрунтованим, обмеженим у часі та підлягати ефективному судовому контролю. Відтак, практика Суду в аспекті обмеження особистої свободи повинна враховуватися судами при прийнятті рішень щодо продовження дії альтернативних запобіжних заходів.

Щодо, висловлених захисниками сумнівів обґрунтованості підозри, то варто сказати, що недостатня увага національного суду до обґрунтованості підозри, на підставі якої обирається або продовжується запобіжний захід, може призвести до порушення норм ЄКПЛ, так як наявність обґрунтованої підозри це обов’язкова умова при обранні того, чи іншого запобіжного заходу. ЄСПЛ у рішенні по справі Savalanli and Others v. Azerbaijan зазначив наступне: “Суд зазначає, що національні суди, які розглядали скарги заявників на тримання їх під вартою, послідовно не перевіряли обґрунтованість підозри, на якій ґрунтувалося тримання заявників під вартою. У своїх рішеннях, використовуючи короткі, розпливчасті та стереотипні формули відхилення скарг заявників як необґрунтованих, національні суди обмежили свою роль до простого автоматичного схвалення рішень про тримання під вартою, і не можна вважати, що вони провели справжній перегляд «законності» тримання заявників під вартою. Це суперечить не тільки вимогам пункту 4 статті 5, але й вимогам національного законодавства” (п.102). 

Враховуючи перебіг судового засідання, спостерігачі IAC ISHR не можуть дійти висновку, що суд належним чином перевірив обґрунтованість підозри, особливо з огляду на те, що інкриміноване обвинуваченому діяння обов’язково передбачає наявність попередньої змови групи осіб, яка, згідно з матеріалами досудового розслідування та обставинами, викладеними в обвинувальному акті, не була належним чином доведена.

У подальшому суд надав можливість прокурору оголосити клопотання щодо відсторонення обвинуваченого від посади. Зокрема, прокурор наголосив, що знаходження обвинуваченого на посаді сприяло вчиненню злочину, а всі ризики продовжують існувати. Також прокурор підкреслює, що на думку сторони обвинувачення, обвинувачений, перебуваючи на посаді може здійснювати вплив на свідків у межах даного кримінального провадження.

У свою чергу захисники звертають увагу суду на те, що прокурор у поточному клопотанні наводить аналогічні обґрунтування та підстави, що й у попередньому (клопотання яке зазначено вище). Також, на думку захисників, прокурор не навів підстав, які б підтверджували наявність ризиків та обставин, на які він посилається. Крім того, захисники зазначають, що на момент розгляду клопотання обвинувачений уже звільнений з посади керівництвом внаслідок дії попередньої ухвали про відсторонення, отже задоволення клопотання прокурора фактично втрачає практичне значення.

Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк відсторонення обвинуваченого від посади.

Експерти IAC ISHR звертають увагу, що стосовно обвинуваченого було продовжено строк дії покладених на нього обов’язків, зокрема — не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду. Водночас, з огляду на те, що місце роботи обвинуваченого знаходиться в іншому населеному пункті, незрозуміло, яким чином він зможе без перешкод здійснювати свою професійну діяльність навіть за відсутності задоволення відповідного клопотання. Крім того, у контексті повторного зазначення стороною обвинувачення ідентичних обставин, уже наведених у попередньому клопотанні, варто наголосити: при застосуванні будь-якого обмеження щодо особи, прокурор зобов’язаний наводити конкретні, індивідуалізовані та належно обґрунтовані підстави. Свідоме копіювання стороною обвинувачення обґрунтувань без оновлення чи уточнення фактів викликає обґрунтовані сумніви в доцільності та пропорційності застосування таких обмежень, особливо в умовах, коли існують сумніви як у доведеності підозри, так і в реальності заявлених ризиків.

З огляду на вищезазначене, моніторингова місія IAC ISHR рекомендує справу до подальшого моніторингу.