25 березня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у рамках кримінального провадження № 22016000000000269 щодо ексміністра інфраструктури Пивоварського Андрія Миколайовича та його колишнього першого заступника Шульмейстера Володимира Юрійовича,  яких обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). На засіданні були присутні обвинувачені (один з них через відеозв’язок), захисники, прокурор та колегія суддів із головуючим суддею Мойсаком С.М.

Під час судового засідання було заслухано обвинувальний акт та вступні промови сторін обвинувачення й захисту.

У межах вступної промови представник обвинувачення виклав позицію сторони щодо встановлення під час досудового розслідування обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). За твердженням прокурора, обвинувачені, перебуваючи у службовому становищі, видали наказ, який дозволяв неправомірне стягнення корабельних зборів на користь третіх осіб, що призвело до завдання матеріальних збитків державі в особі ДП «Адміністрація морських портів України» на загальну суму 49 630 936 доларів США.

Суд надав можливість представнику потерпілого — державного підприємства — заявити цивільний позов у межах кримінального провадження. Представник ДП «АМПУ» вказала, що внаслідок протиправних дій обвинувачених до наказу про розподіл чинної ставки корабельного збору були внесені незаконні та необґрунтовані зміни, які стали підставою для неправомірного стягнення коштів на користь третіх осіб. У зв’язку із завданими збитками, підприємство просить суд ухвалити рішення про солідарне стягнення з обвинувачених вищевказаної суми.

Після виступу сторони обвинувачення вступні промови виголосили обвинувачений Пивоварський А.М. та його захисники. У межах своєї позиції сторона захисту звернула увагу суду на такі аспекти:

• строк перебування обвинуваченого на посаді Міністра інфраструктури України (з 2 грудня 2014 року по 14 квітня 2016 року) не корелює з часовим періодом, у межах якого йому інкримінуються протиправні дії (понад 15 років), що, на думку захисту, свідчить про невизначеність обвинувачення;
• кошти, що були стягнуті відповідно до виданого наказу, залишаються на визначених рахунках;
• обвинувальний акт не містить посилання на конкретну особу, яка отримала неправомірну вигоду;
• виданий наказ ґрунтувався на стратегічному документі 2013 року та був погоджений усіма відповідними органами, включно з Кабінетом Міністрів України, без зауважень;
• жоден з п’яти міністрів, які обіймали посаду після Пивоварського А.М., не скасував зазначений наказ, що, на думку сторони захисту, підтверджує відсутність ознак очевидної протиправності;
• обвинувальний акт, на думку захисту, не відображає повного фактичного підґрунтя справи.

Крім того, обвинувачений неодноразово заявляв у ході засідання, що йому не зрозумілий ні зміст обвинувачення, ні його обсяг, що може вказувати на потенційне порушення принципу правової визначеності та права на ефективну підготовку до захисту (стаття 6 п. 3(b) Конвенції). У зв’язку з викладеним, Пивоварський А.М. заявив про незгоду як з обвинувальним актом, так і з цивільним позовом.

Суд, зі свого боку, зазначив, що обсяг обвинувачення чітко викладений в обвинувальному акті, а враховуючи фахову обізнаність обвинуваченого, вважає, що він повною мірою розуміє суть пред’явленого обвинувачення. Всі вступні промови були долучені до матеріалів кримінального провадження.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що належне формулювання обвинувачення є фундаментальною передумовою реалізації права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

На відміну від повідомлення про підозру, форма якого може бути нечіткою й вільно тлумачитися, обвинувальний акт відповідно до норм законодавства має строго формалізований вигляд. Він підсумовує результати досудового розслідування та окреслює межі обвинувачення. Згідно з частиною 4 статті 110 КПК України, обвинувальний акт — це рішення прокурора про висунення обвинувачення, яке водночас закінчує стадію досудового розслідування.

Обвинувальний акт має бути не лише юридично коректним, а й змістовно вичерпним, з тим щоб забезпечити обвинуваченому змогу чітко усвідомити характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення, як це передбачено підпунктом “а” пункту 3 статті 6 Конвенції (Melandri v. San Marino, п.42, Mattoccia v. Italy, п. 59).

В контексті даного судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на прецедентну практику ЄСПЛ, яка трактує підпункт “а” пункту 3 статті 6 Конвенції як обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29). 

Особливе занепокоєння викликає твердження суду про те, що “обсяг обвинувачення чітко викладено в обвинувальному акті”, при цьому як єдиний аргумент наводиться фаховий рівень підготовки обвинуваченого. Такий підхід, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, не відповідає критеріям, встановленим ЄСПЛ, оскільки оцінка усвідомлення обвинувачення повинна ґрунтуватися не на припущеннях про професійний рівень особи, а на об’єктивному аналізі змісту та чіткості пред’явлених обвинувачень 

Також заслуговує на увагу твердження захисту про можливе ігнорування принципу змагальності та рівності сторін, які є ключовими елементами справедливого судового розгляду (п.1 ст. 6 Конвенції). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, кожна сторона повинна мати реальну можливість представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з іншою стороною (Đurić v. Serbia, п. 71)

З огляду на початкову стадію розгляду справи та наявні ознаки можливих порушень змістовних вимог до обвинувального акту, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне продовжити незалежний моніторинг для належної оцінки дотримання стандартів справедливого судового розгляду, передбачених Європейською конвенцією з прав людини.