25 березня 2025 року у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду в рамках справи № 51-5554 км 24 відбувся розгляд касаційної скарги на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11.03.2024 та ухвалу Київського апеляційного суду від 04.10.2024 за якими священнослужителя Кулика І.Р. було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження). У залі судового засідання були присутні засуджений, захисник, потерпіла, представник потерпілої, прокурор та колегія суддів із головуючим Наставним В.В.

Основним предметом розгляду була касаційна скарга захисника та засудженого на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 11.03.2024 та ухвалу Київського апеляційного суду від 04.10.2024. Вироком суду першої інстанції Кулика І.Р. було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено покарання у вигляді 180 годин громадських робіт. Цивільний позов потерпілої було задоволено частково – на її користь стягнуто 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 6 700 грн за проведення соціально-психологічного дослідження та 20 000 грн витрат на правничу допомогу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 04.10.2024 залишив апеляційні скарги засудженого та його захисника без задоволення. Водночас, на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України вирок місцевого суду було змінено в частині призначеного покарання – замість громадських робіт суд призначив штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн), а в решті вирок залишив без змін. У касаційних скаргах сторона захисту просила скасувати попередні судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Під час судового засідання касаційна інстанція надала стороні захисту можливість обґрунтувати доводи касаційної скарги. Зокрема, захисник наголошував, що суд першої інстанції провів 20 засідань, проте згідно з отриманими ним записами, технічна фіксація була відсутня на 17 із них. Крім того, сторона захисту зазначала, що суд не взяв до уваги можливий факт провокації з боку потерпілої, який, на думку засудженого та його захисника, мав суттєве значення для оцінки обставин справи.

Проте, враховуючи призначене покарання (виправні роботи та грошові виплати потерпілій, зокрема за моральну шкоду та лікарську допомогу), сторона захисту не надала чітких аргументів щодо того, яким чином суд першої інстанції не врахував пом’якшуючі обставини. Також засуджений не надав конкретної відповіді щодо того, чи, на його думку, можливий факт провокації впливає на встановлений судом факт завдання тілесних ушкоджень.

Крім того, сторона захисту наголосила на тому, що суд першої інстанції досліджував та долучав докази, достовірність яких, на її думку, викликає сумніви. У відповідь суддівська колегія нагадала, що в межах касаційного перегляду суд не здійснює повторного дослідження чи оцінки доказів, а перевіряє лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій.

З цього приводу експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що: “суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу” (п.1 ст. 433 КПК).

Прокурор зазначив, що, на його думку, суди ухвалили об’єктивне рішення, дослідивши всі обставини кримінального правопорушення, а судові засідання відбулися у встановленому порядку.

Представник потерпілої в свою чергу наголосив, що сторона захисту не зазначила жодних істотних порушень, які дозволяли би скасувати винесені рішення, а зазначені стороною захисту обставини ніяким чином не могли вплинути на повноту розгляду і більше схожі на загальні, абстрактні посилання. Більше того, на думку представника, сумніви в технічній фіксації жодним чином не могли вплинути на всебічний розгляд чи загальну справедливість в суді першої інстанції.

Заслухавши сторони, суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення. Водночас, на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України, вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року щодо Кулика І.Р. було змінено. Суд застосував положення ч. 1 п. 1 ст. 49 КК України та звільнив засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, залишивши решту судових рішень без змін.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що важливим елементом справедливого судового розгляду є реальна можливість сторін оскаржувати судові рішення та бути почутими. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, судове провадження може вважатися справедливим лише тоді, коли заявлені доводи дійсно розглядаються та оцінюються судом (Đurić v. Serbia, п. 69).

За результатами моніторингу спостерігачами IAC ISHR, під час судового засідання були забезпечені умови для реалізації сторонами свого права на оскарження, а їхні аргументи були належним чином розглянуті. Порушень права на справедливий суд зафіксовано не було.