21 лютого 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбувся розгляд клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12024000000000072 відносно Хмельницької А.Р., яка підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України (привласнення чужого майна в особливо великих розмірах та легалізація майна одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисники, підозрювана (у режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Вовк С.В.

Основним предметом розгляду було клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Хмельницької А.Р.

Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання, зазначив, що:

● у зв’язку з відсутністю даних щодо місця перебування підозрюваної Хмельницької А.Р., 10.01.2024 її було оголошено в розшук;

● на даний час існують підстави вважати, що наявні чотири ризики: ухилення від органів досудового розслідування та суду; знищення, приховування або спотворення речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконний вплив на свідків чи інших підозрюваних у цьому ж провадженні; вчинення нового кримінального правопорушення або продовження злочинної діяльності.

Підсумовуючи, прокурор наголосив, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зумовлене наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні Хмельницькою А.Р. особливо тяжких злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі, а також підтвердженими ризиками, наведеними вище.

Адвокати, зі свого боку, зазначили, що, на їхню думку, клопотання прокурора є необґрунтованим і безпідставним, а тому підлягає відхиленню. Крім того, підозрювана заявила, що наразі проживає за кордоном і не має можливості прибути до України через навчання своєї дитини.

Вислухавши аргументи сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора та обрати щодо підозрюваної запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Аналіз судової ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить, що наведені прокурором обґрунтування щодо існування ризиків мають характер шаблонних та стереотипних конструкцій. Як зазначають експерти моніторингової місії IAC ISHR, ухвала не містить конкретних обставин, які б безпосередньо підтверджували існування таких ризиків стосовно підозрюваної. Що, враховуючи позитивне рішення саме по клопотанню прокурора, мали бути наведені у повному обсязі. Крім того, як стверджують спостерігачі IAC ISHR, сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, зокрема наявність ризику переховування, виключно фактом пред’явлення підозри у вчиненні особливо тяжкого злочину. В ухвалі суду зазначено, що: «Враховуючи характер вчинених підозрюваною злочинів та тяжкість покарання, що загрожує їй у разі визнання винуватою у вчиненні інкримінованих злочинів, є всі підстави вважати, що…». Як випливає з рішення, суд підтримав цю позицію.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що для обґрунтування тримання під вартою не можна використовувати стандартний шаблон та обмежуватись абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних причин, чому слідство вважає ці підстави застосовними до справи на даний час. Крім того, повинні наводитись конкретні факти, що стосуються цих підстав, а також додаткове обґрунтування їх відповідними та достатніми причинами. Недотримання вимоги обґрунтованостізапобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є прямим порушенням пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50– 51). Існування ризиків має бути належним чином встановлено, а аргументація органів влади щодо цього не може бути абстрактною, загальною або стереотипною (Affaire Karaca v. Turkey, п.139). Крім того, національні органи влади повинні проявити «особливу старанність» при здійсненні провадження. Вирішуючи питання про звільнення або тримання особи під вартою, органи влади зобов’язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду. Досудове ув’язнення має бути саме необхідним (S., V. And A. v. Denmark, п.77). 

Також варто додати, що ризик втечі не може вимірюватися виключно на основі суворості можливого покарання; він повинен оцінюватися з урахуванням низки інших факторів, таких як характер обвинуваченого, його моральні якості, майновий стан, зв’язки з країною громадянства та міжнародні контакти. Більше того, останнє речення пункту 3 статті 5 Конвенції показує, що коли єдиною причиною тримання під вартою залишається побоювання, що обвинувачений/підозрюваний може втекти і таким чином уникнути явки до суду, він повинен бути звільнений до суду, якщо є можливість отримати гарантії того, що така явка буде забезпечена. Аналогічно, ризик тиску на свідків не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а має бути пов’язаний з конкретними фактами (Radonjić And Romić v. Serbia, 65-66).

Враховуючи вищевикладене, не можна однозначно стверджувати, що сторона обвинувачення належним чином встановила та обґрунтувала існування заявлених ризиків.

Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR, з урахуванням, зокрема, усталеної практики ЄСПЛ, не можуть погодитися з тим, що суворість можливого покарання сама по собі може слугувати виправданням необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу та підтвердженням наявності ризиків.

З огляду на сумніви щодо дотримання прав, гарантованих ЄКПЛ, дана справа рекомендована для подальшого моніторингу.