25 лютого 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у справі №991/7418/23 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.

На початку судового засідання захисники знову наголосили на відсутності потерпілого, вказуючи на ризик процесуальних порушень та необхідність відкладення розгляду. Сторона захисту послідовно ставить під сумнів належне повідомлення потерпілого та наполягає на можливих порушеннях процедури. Суд, посилаючись на стадію кримінального провадження, визнав присутність потерпілого необов’язковою, зазначивши, що він належним чином повідомлений, а справу необхідно розглянути в розумні строки.

На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, дотримання розумних строків судового розгляду не може переважати загальну справедливість провадження та не повинно створювати передумови для процесуальних порушень. Прискорений розгляд справи не може відбуватися на шкоду всебічному, об’єктивному та ретельному встановленню всіх її обставин, оскільки головною метою кримінального процесу є повне та неупереджене з’ясування фактів. Формальний, поверхневий чи поспішний підхід до розслідування і судового розгляду обґрунтовано ставить під сумнів здатність судочинства забезпечити справедливий результат.

У подальшому захисники заявили ряд клопотань щодо визнання доказів очевидно недопустимими та неналежними, недопущення відомостей, визнаних прокурором як докази, які були подані ним у рамках судового засідання 10.10.2024.

Зокрема, захисники наголосили, що подані прокурором 28 документів (витяги з ЄРДР, рапорти, постанови, записки, повідомлення, доручення, вимоги, запити, довідки, відповіді, ухвали, протоколи, заяви) у рамках судового засідання 10.10.2024 у розумінні КПК не є доказами, так як вони не мають доказового значення для кримінального провадження, не встановлюють фактичних даних та, в основному, є процесуальними документами. Адвокати наголосили, що суддя не мав підстав долучати зазначені документи як докази та досліджувати їх у судовому засіданні. Окрім того, захисники зауважили, що частина документів, поданих прокурором, містить істотні процесуальні порушення.

Прокурор визнав, що долучені ним 10.10.2024 документи не є доказами в розумінні КПК, проте заявив про готовність надати письмові пояснення. У звязку з цим сторона захисту зауважила, що включення цих матеріалів лише ускладнює справу, а суд, приймаючи їх, демонстрував упереджене ставлення до захисту.

Головуючий суддя, відповідаючи на аргументи захисників, зазначив, що їхні зауваження змусили прокурора переглянути свою позицію, проте наголосив, що не всі подані матеріали є очевидно недопустимими.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що стаття 6 Конвенції не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів як таких, що в першу чергу є предметом регулювання національного законодавства. Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. При визначенні даного питання, необхідно також враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, важливо з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви в їх надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов’язково виникає, коли отримані докази не підтверджуються іншими матеріалами, можна зазначити, що коли докази є дуже сильними і немає ризику, що вони можуть бути ненадійними, потреба у підтверджуючих доказах відповідно слабшає (Macharik v. The Czech Republic, п. 51-52). 

ЄСПЛ послідовно наголошує, що одним із фундаментальних аспектів права на справедливий суд є надання кожній стороні реальної можливості представити свою позицію в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з опонентом (Ezeoke v. The United Kingdom, п. 51).

Беручи до уваги той факт, що сам прокурор зазначив, що подані ним і досліджені судом документи не є доказами у розумінні КПК, виникають питання щодо обґрунтованості їх включення до матеріалів кримінального провадження. Це може свідчити про ризик неоднозначного застосування процесуальних норм та потенційно впливати на дотримання рівності сторін.

З огляду на виявлені ознаки можливого відхилення від стандартів справедливого судового розгляду, дана справа потребує подальшого моніторингу для більш детального аналізу її процесуальних аспектів.