19 лютого 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбувся розгляд клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12024000000000072 відносно власника агрохолдингу I&U Тарасова Сергія Дмитровича, якого підозрюють у привласненні чужого майна в особливо великих розмірах та легалізації майна одержаного злочинним шляхом по ч.5 статті 191 та ч.3 статті 209 КК України. У залі судового засідання були присутні захисники (один з них у режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Вовк С.В.

Основним предметом засідання було клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

Сторона захисту заявила відвід прокурору, вважаючи його упередженим. Це обґрунтовувалося такими обставинами:

• у минулих засіданнях у Печерському райсуді прокурор ототожнював поняття “обрання” та “застосування” запобіжного заходу;
• прокурор не реагував на скарги захисту та не проводив слідчі дії під час досудового розслідування;
• не з’явився на засідання 14.02.2025 без поважної причини;
• попри повідомлення про підозру 23.11.2023, клопотання про тримання під вартою подано лише 21.01.2025.

Захист вважає це проявами упередженості та наголошує, що неодноразово подавав скарги до дисциплінарної комісії щодо діяльності прокурора.

Як повідомляють спостерігачі IAC ISHR, прокурор справді ототожнював поняття “обрання” та “застосування” запобіжного заходу в минулих засіданнях, незважаючи на різні процесуальні наслідки цих двох понять. Враховуючи ці обставини, сумніви сторони захисту щодо його упередженості не можна визнати як такі, що є однозначно необґрунтовані.

Прокурор зазначив, що всі заявлені відводи щодо нього раніше були розглянуті та відхилені судом. Він пояснив, що у клопотанні щодо Тарасова С.Д. сталася опечатка в назві, однак за своєю суттю це було клопотання про обрання запобіжного заходу. Прокурор не погодився зі звинуваченнями у бездіяльності, стверджуючи, що слідчі дії проводились, а скарги не ігнорувалися. Відсутність на засіданні 14.02.2025 він пояснив тим, що не отримав судову повістку з невідомих причин.

Пізніше підозрюваний особисто подав відвід прокурору, зазначивши, що не довіряє йому та вважає упередженим. Як додатковий аргумент захист навів факт того, що у межах цього кримінального провадження суди раніше відзначали процесуальні помилки прокурора, а також задовольняли відвід слідчих, процесуальне керівництво над якими він здійснював. Захист наголосив, що прокурор розглядає справу виключно через призму обвинувального ухилу та є особисто зацікавленим у її результаті.

Прокурор, у свою чергу, заявив, що питання його відводу вже розглядалося в межах цього засідання, а нові доводи захисту, на його думку, не є обґрунтованими.

Суд вирішив залишити обидва відводи без задоволення. Тим не менше, експерти моніторингової місії IAC ISHR відмічають, що у Висновку № 13(2018) Консультативної ради європейських прокурорів (КРЕП), п.7: “..незважаючи на те, чи вважаються вони судовими органами чи ні. Прокурор, який скеровує і контролює першу фазу кримінального провадження, має вважатися “передовим вартовим прав людини”, і ця важлива роль повинна бути відтворена протягом усього процесу”.

Захисники також подали клопотання про участь підозрюваного Тарасова С.Д. через відеозв’язок, оскільки він має свої доводи щодо відводу прокурора. Прокурор не заперечував, і суд задовольнив клопотання, зазначивши, що відеозв’язок буде організовано в одному з наступних засідань. Також захисники заявили, що досі не ознайомлені з матеріалами клопотання через зайнятість в інших провадженнях. Вони наголосили, що обвинувачення не надсилало їм копії матеріалів, попри вимоги КПК, і попросили суд надати їм таку можливість.

Прокурор відзначив що це є спробою затягнути процес, оскільки скан-копії були надіслані захисникам у месенджері. Водночас він не заперечував проти їхнього ознайомлення з матеріалами. Захисники наполягали, що надсилання через месенджер не є офіційним способом передачі документів, і жоден з них фактично не ознайомився з матеріалами.

Суд задовольнив клопотання, надавши захисникам 3 години для ознайомлення.

З цього приводу варто додати, що “права на захист”, невичерпний перелік яких міститься у підпункті “b” пункту 3 статті 6, були запроваджені, перш за все, з метою встановлення рівності, наскільки це можливо, між стороною обвинувачення та стороною захисту. Засоби, які повинні бути надані обвинуваченому/підозрюваному, обмежуються тими, які допомагають або можуть допомогти йому у підготовці захисту (Nevzlin v. Russia, п.138). Враховуючи вищезазначене, то варто підкреслити, що надання захисникам можливості ознайомлення із відповідними матеріалами було важливе як для дотримання рівності сторін, так і для дотримання права на захист.

Після перерви сторона захисту подала низку клопотань, зокрема про повернення клопотання обвинувачення.

Захисники вважають, що в Печерському райсуді одночасно перебувають два клопотання щодо підозрюваного. Вони зазначають, що суддя Новак Р.В. раніше повернув стороні обвинувачення клопотання про “обрання” запобіжного заходу, хоча у судових засіданнях розглядалося клопотання під назвою “застосування” запобіжного заходу. Це свідчить про можливу наявність двох окремих клопотань у різних суддів.

Прокурор пояснив, що різниця у назвах є наслідком описки і не свідчить про розгляд двох різних клопотань. Він також підтвердив спостерігачам IAC ISHR, що суддя Новак Р.В. повернув саме клопотання про “обрання” запобіжного заходу, припустивши, що суддя міг виправити назву під час повернення.

Суд відхилив клопотання захисту, зазначивши, що не має повноважень втручатися в дії іншого судді та повертати клопотання.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що слідчі судді не можуть змінювати клопотання, зокрема їхні назви. Оскільки суддя Новак Р.В. повернув клопотання з іншою назвою, що підтвердив і прокурор, сумніви захисту щодо існування двох окремих клопотань не можна вважати безпідставними. Що може поставити під питання дотримання принципу правової визначеності в даному провадженні.

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що цей принцип, притаманний всім статтям Конвенції, проявляється у різних формах та контекстах, наприклад, вимагаючи, щоб закон був чітко визначеним та передбачуваним у застосуванні, або вимагаючи, щоб у випадку, коли суди остаточно визначилися з питанням, їхнє рішення не ставилося під сумнів. Принцип, згідно з яким закон, зокрема кримінальний, не має зворотної дії в часі, також спрямований на забезпечення правової визначеності (Vegotex International S.A. v. Belgium, п. 115). Рішення ЄСПЛ завжди ґрунтувалися на принципі правової визначеності, який закладений у всіх статтях Конвенції і є одним з основоположних аспектів верховенства права. Цей принцип гарантує певну стабільність у правових ситуаціях і сприяє зміцненню довіри суспільства до судів. Наявність суперечливих судових рішень може створити стан правової невизначеності, що може знизити довіру громадськості до судової системи, тоді як така довіра, безумовно, є одним з найважливіших компонентів правової держави (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, п. 116).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ ЄСПЛ наголошує, що при позбавленні волі особливо важливим є дотримання принципу правової визначеності. Закон має бути чітким, передбачуваним у застосуванні та відповідати стандарту “законності”, щоб уникнути ризику свавілля (Medvedyev and Others v. France, п.80).

Захисники подали кілька клопотань, зокрема про витребування відомостей, долучення документів, дослідження доказів та участь підозрюваного через відеозв’язок. Вони наголошували на порушенні процесуальних строків, необхідності доступу до матеріалів справи та права підозрюваного брати участь у засіданні.

Суд відмовив у витребуванні відомостей, оскільки частина з них була доступна раніше, а КПК не передбачає їх вилучення на цьому етапі. Клопотання про долучення листа було задоволене частково – без додаткових документів. Суд також підтвердив, що диск із врученням підозри буде досліджено у процесі розгляду доказів. Участь підозрюваного через відеозв’язок дозволено частково – на стадії пояснень за умови технічної можливості. 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що право на змагальний судовий розгляд у кримінальній справі означає, що як обвинуваченню, так і захисту повинна бути надана можливість ознайомитися з поданими зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і прокоментувати їх. Існують різні способи, за допомогою яких національне законодавство може задовольнити цю вимогу. Однак, який би спосіб не був обраний, він повинен гарантувати, що інша сторона буде обізнана про подання зауважень і матиме реальну можливість прокоментувати їх. 

Право на справедливий судовий розгляд включає доступ до матеріалів справи. ЄСПЛ підкреслює, що необмежене ознайомлення з ними, включаючи можливість копіювання документів, є важливою гарантією рівності сторін. Обмеження такого доступу може свідчити про порушення цього принципу.

Повага до прав захисту вимагає, щоб підозрюваний та його адвокат мали змогу ознайомитися з доказами ще до початку судового розгляду та коментувати їх. Відповідно до ст. 6 Конвенції, обвинувачений повинен мати можливість належним чином організувати свій захист і представити всі аргументи в суді першої інстанції, що може вплинути на результат провадження. При цьому оцінюється характер та складність справи, а також стадія процесу (Kikabidze v. Georgia, п. 40-43).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вчергове звертають увагу, що гарантії, передбачені Конвенцією, повинні бути не лише теоретичними чи ілюзорними, а й практичними та ефективними.Судове провадження вважається справедливим лише тоді, коли доводи сторін дійсно “почуті” та належним чином розглянуті судом. Національні судові органи зобов’язані забезпечити всебічний розгляд заявлених клопотань, аргументів і доказів без шкоди для оцінки їхньої доречності (Đurić v. Serbia, п. 69). З огляду на порядок розгляду судом клопотань у цьому засіданні, зокрема відмову в долученні чи витребуванні матеріалів справи (особливо зважаючи на те, що на попередньому засіданні на цій же стадії інший головуючий суддя такі клопотання задовольняв, а прокурор не заперечував), а також ігнорування бажання підозрюваного брати участь у процесі (хоча раніше такі клопотання задовольнялися, і він мав змогу висловити свою позицію), виникають обґрунтовані сумніви щодо того, чи була сторона захисту належним чином «почута» і чи перебувала вона в рівних умовах із стороною обвинувачення.

Щодо відмови суду забезпечити участь підозрюваного через відеозв’язок у даному судовому засіданні, то варто зазначити, що хоча це прямо не зазначено в частині 1 статті 6, об’єкт і мета статті в цілому свідчать про те, що особа, “обвинувачена/підозрювана у вчиненні кримінального правопорушення”, має право брати участь у судовому засіданні. Більше того, підпункти (c), (d) і (e) пункту 3 гарантують “кожному обвинуваченому/підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення” право “захищати себе особисто”, “допитувати свідків або мати можливість допитати їх” і “користуватися безоплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, якою ведеться провадження, або не володіє мовою, якою ведеться судовий розгляд”, і важко уявити, як він може скористатися цими правами, не будучи присутнім на судовому засіданні. У попередніх справах щодо заочного засудження ЄСПЛ постановив, що інформування особи про висунуті проти неї обвинувачення є юридичною дією такої важливості, що вона повинна здійснюватися відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, здатних гарантувати ефективне здійснення прав обвинуваченого/підозрюваного; нечіткого і неофіційного знання не може бути достатньо. ЄСПЛ, однак, не може виключити можливість того, що певні встановлені факти можуть однозначно свідчити про те, що обвинувачений/підозрюваний знав про існування кримінального провадження проти нього, а також про характер і причину обвинувачення і не має наміру брати участь у судовому розгляді або бажає уникнути кримінального переслідування. Це може мати місце, наприклад, коли обвинувачений/підозрюваний публічно або письмово заявляє, що він не має наміру з’являтися на виклики, про які йому стало відомо з інших джерел, ніж органи влади, або коли йому вдається уникнути спроби арешту, або коли до відома органів влади доводяться матеріали, які однозначно свідчать про те, що він знає про провадження проти нього і про звинувачення, які йому висунуті (Sejdovic v. Italy, п. 85, 99). 

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, особа може добровільно, прямо або мовчазно, відмовитися від гарантій статті 6. Однак така відмова має бути однозначною, супроводжуватися мінімальними гарантіями та не суперечити важливим суспільним інтересам (Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 135). Оскільки підозрюваний прямо заявив про бажання бути присутнім, виникають сумніви щодо повного дотримання його прав за Конвенцією, особливо з огляду на пріоритет швидкого розгляду справи. Тим більше, що раніше суд і прокурор не заперечували проти його участі на цій стадії провадження.

Після цього захисники просили суд про відкладення засідання, посилаючись на його тривалість (5 годин) та зайнятість в інших судових процесах. Прокурор заперечив, вважаючи відкладення безпідставним. Суд ухвалив продовжити розгляд справи.

Наприкінці засідання захист заявив відвід головуючому судді, вважаючи його упередженим. Вони послалися на те, що в іншій справі щодо Тарасова С.Д. суддя відмовив у задоволенні скарги захисника, а Київський апеляційний суд скасував цю постанову через істотні порушення КПК та відсутність обов’язкової участі скаржника.

Захист також зазначив, що порядок розгляду їхніх клопотань у цьому засіданні ставить під сумнів дотримання принципів рівності сторін і змагальності. Крім того, вони вказали, що суддя розглянув відвід прокурора лише за 10 хвилин, попри 91 аркуш додатків, що, на їхню думку, свідчить про заздалегідь ухвалене рішення.

Поняття “незалежність” і “безсторонність” тісно пов’язані та інколи потребують спільного розгляду. ЄСПЛ визначає “незалежність” як особисту та інституційну автономію, необхідну для неупередженого ухвалення рішень. Вона включає як внутрішню несприйнятливість судді до зовнішнього тиску, так і інституційні гарантії – процедуру призначення, критерії відбору на основі заслуг та захист від неправомірного впливу. Оцінка незалежності враховує спосіб призначення суддів, тривалість їхніх повноважень і гарантії від зовнішнього тиску, а також загальну видимість незалежності (Suren Antonyan v. Armenia, п. 97).

ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, позиція зацікавленої особи є важливою, але вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими. Суд наголошує, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати справедливим, адже довіра суспільства до судової системи є ключовою для демократичного суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграють національні процедури забезпечення неупередженості, зокрема правила щодо відводу суддів. Вони покликані не лише усувати фактичну упередженість, а й запобігати будь-якій видимості необ’єктивності. Будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані сумніви у неупередженості, повинен заявити самовідвід (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49). Існування національних процедур забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють питання відводу суддів, є важливим фактором при оцінці ЄСПЛ неупередженості суддів. Такі правила відображають прагнення національного законодавця усунути всі обґрунтовані сумніви щодо неупередженості відповідного судді або суду і є спробою забезпечити неупередженість шляхом усунення причин, що викликають такі сумніви. Окрім забезпечення відсутності фактичної упередженості, вони спрямовані на усунення будь-якої видимості упередженості і, таким чином, слугують зміцненню довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. ЄСПЛ бере до уваги такі правила під час власної оцінки того, чи був суд неупередженим і, зокрема, чи можна вважати побоювання заявника об’єктивно обґрунтованими (Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 70)

Враховуючи вищезазначене, доводи сторони захисту щодо упередженості суду не можуть бути визнані такими, що повністю позбавлені обґрунтування.

Експерти IAC ISHR дійшли висновку, що у цій справі наявні ознаки порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), вимоги неупередженості суду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та принципу правової визначеності (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). З огляду на це, справа потребує подальшого моніторингу.

Як стало відомо експертам IAC ISHR, судді Печерського районного суду ухвалили рішення про задоволення заяви про відвід судді у цій справі, що фактично підтверджує обґрунтованість доводів сторони захисту.