19 грудня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання по справі №991/11303/24 відносно Залужного В.Б. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний (у режимі відеоконференції), захисники (один з них у режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Маслов В.В.

Основним предметом розгляду засідання було клопотання захисту про зміну запобіжного заходу.

На початку судового засідання адвокат заявила клопотання про відвід прокурора, мотивуючи це його можливою упередженістю та відсутністю об’єктивності. На думку захисту, прокурор своїми діями під час кримінального провадження порушив право на захист і принцип адвокатської таємниці, що призвело до втручання в конфіденційне спілкування між підозрюваним та його адвокатом. Крім того, як зазначила сторона захисту, факт порушення гарантій адвокатської діяльності був зафіксований Державним бюро розслідувань, у зв’язку з чим триває відповідне розслідування. Також Комітет захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ неодноразово висловлював занепокоєння щодо зазначеної ситуації.

Прокурор у свою чергу зазначив, що діяв у межах наданих йому повноважень та не вбачає підстав для свого відводу.

Під час перебування головуючого судді в нарадчій кімнаті для вирішення питання щодо відводу між адвокатом і прокурором відбулася неформальна розмова. Захисник нагадала прокурору, що під час одного з відкритих судових засідань він висловив припущення щодо злочинної діяльності адвокатів та назвав їх співучасниками злочину, вчиненого спільно з підозрюваним. Прокурор підтвердив факт висловлення таких тверджень, але уточнив, що лише суд може визнати осіб винними або причетними до кримінально-караних діянь. За його словами, він використовував формулювання “може вчинили злочин”, яке, на його думку, не порушує прав адвокатів. 

Після повернення з нарадчої кімнати головуючий суддя постановив відмовити у задоволенні клопотання про відвід прокурора.

Проаналізувавши вищезазначене, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне:

Стосовно адвокатської таємниці та права на захист. Експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово наголошували, що дослідження стороною обвинувачення приватного листування між адвокатом та його клієнтом може мати серйозні наслідки з огляду на прецедентне право Європейського суду з прав людини. Таке втручання здатне порушити право на захист, яке є ключовим елементом права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що кореспонденція між адвокатом і його клієнтом, незалежно від її змісту або мети, користується підвищеним рівнем захисту відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Affaire Ekinci Et Akalin C. Turquie, п. 47). Крім того, варто додати, що адвокатура займає центральну роль у здійсненні правосуддя та підтримці верховенства права. Свобода адвокатів здійснювати свою професійну діяльність без надмірних перешкод є невід’ємною складовою демократичного суспільства та необхідною передумовою ефективного застосування положень Конвенції, зокрема гарантій справедливого судового розгляду та права на особисту безпеку. Таким чином, переслідування або утиски представників юридичної професії завдають удару по самій суті системи Конвенції. Більше того, листування з адвокатами, незалежно від того, чи стосується воно запланованого або незавершеного провадження, чи має загальний характер, в принципі є привілейованим згідно зі статтею 8 Конвенції. Її рутинна перевірка, особливо особами або органами влади, які можуть мати безпосередній інтерес до предмета, що міститься в ній, не відповідає принципам конфіденційності та професійної таємниці, що стосуються відносин між адвокатом та його клієнтом (Amazli V. Azerbaijan, п. 35-36). Враховуючи обставини даного судового провадження, експерти моніторингової місії IAC ISHR не вважають твердження адвокатів про порушення прокурором адвокатської таємниці шляхом втручання в приватне спілкування об’єктивно необґрунтованими.

Щодо порушення права на захист, сторона захисту зазначає, що внаслідок доступу слідства до приватного спілкування, яке стало відоме необмеженому колу осіб зі складу сторони обвинувачення, останні отримали інформацію про правову позицію та стратегію захисту.  Це змусило сторону захисту повністю змінювати правову позицію і поставило підозрюваного у невигідне становище. 

ЄСПЛ повторює, що “принцип  змагальності та принцип рівності сторін тісно пов’язані між собою і є основними  компонентами концепції “справедливого судового розгляду” у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами..” (Coventry v. The United Kingdom, п.77). Крім того, при визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечувати проти їх використання. Досліджуючи справедливість кримінального провадження, ЄСПЛ також постановив, що ігноруючи конкретне, доречне та важливе зауваження обвинуваченого, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Ayetullah Ay V. Turkey п. 125-127). Враховуючи те, що захисники неодноразово безуспішно звертали увагу суду на факт втручання стороною обвинувачення в приватне спілкування між підозрюваним та його захисником, а також на обґрунтування прокурором у ході судового розгляду такого втручання шляхом використання тез: “у спілкування адвоката з клієнтами не можна втручатись, але можна, якщо це містить ознаки злочинної діяльності” (див. детальніше Моніторинг судового процесу Залужного Віталія Борисовича (від 8 жовтня 2024)), виникають об’єктивні сумніви стосовно дотримання права на захист у цій справі.

Стосовно презумпції невинуватості. У неформальній розмові з захисником прокурор визнав, що в попередніх судових засіданнях називав адвокатів підозрюваними у вчиненні злочинів, проте на його думку, теза стосовно адвокатів: “може вчинили злочин” не порушує їхніх прав. Експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють стурбованість такою позицією прокурора, оскільки, враховуючи, що судові засідання в цій справі проводились у відкритому форматі з прямими трансляціями і доступом для вільних слухачів, така заява могла вплинути на формування суспільної думки щодо винуватості адвоката. У цьому контексті слід наголосити, що презумпція невинуватості, яка закріплена в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, є основним елементом права на справедливий судовий розгляд. Європейський суд неодноразово підкреслював, що будь-які офіційні заяви, які передбачають попереднє встановлення вини особи без належного судового рішення, можуть порушувати цю гарантію, зокрема, коли ці заяви зроблені уповноваженою посадовою особою держави.

ЄСПЛ наголошує на тому, що презумпція невинуватості буде порушена, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку про її винуватість до того, як її вину буде доведено в законному порядку. Достатньо, навіть за відсутності будь-якого формального висновку, щоб існували певні підстави вважати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним (Nadi̇r Yildirim and others v. Türki̇ye, п. 66). Стаття 6 § 2 забороняє заяви державних службовців про незавершені кримінальні розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і упереджують оцінку фактів компетентним судовим органом (Ismoilov and Others v. Russia, п. 161). ЄСПЛ підкреслює важливість вибору слів державними службовцями у своїх заявах до того, як особу було притягнуто до суду та визнано винуватою у вчиненні злочину (Daktaras v. Lithuania, п. 41; Arrigo and Vella v. Malta; Хужин and others v. Russia, п. 94). Ця ситуація є особливо проблемною, оскільки прокурор дозволив собі висловлювання на адресу адвоката, який не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого. Таким чином, вказана поведінка прокурора може вказувати на порушення принципу презумпції невинуватості, а також на наявність упередженого ставлення з його боку до учасників провадження. Враховуючи вищезазначене, ми не можемо однозначно стверджувати, що заява захисника про упередженість прокурора була безпідставною.

Надалі суд надав можливість стороні захисту висловитись щодо суті клопотання. Захисник зазначила, що підозрюваний перебуває під вартою вже півтора місяці, і, на думку сторони захисту, з’явилися нові обставини, які свідчать про зменшення ризиків, на підставі яких застосовувався запобіжний захід. Захисники стверджують, що у сторони обвинувачення не було підстав вважати, що підозрюваний може переховуватися від слідства, оскільки він демонстрував належну процесуальну поведінку, зокрема, приходив як на судові засідання, так і на слідчі дії. Крім того, оскільки стадія досудового розслідування наближається до завершення, захисники вважають, що обвинувачення вже зібрало всі необхідні докази для складання обвинувального акта, і тому підозрюваний не може знищити матеріали справи. Всі свідки сторони обвинувачення вже допитані, і, на думку захисників, серед них немає осіб, на яких підозрюваний міг би вплинути, оскільки більшість з них є посадовими особами.

Сторона захисту також звернула увагу на надмірну суму застави у 10 мільйонів гривень. Захисник підкреслив, що підозрюваний ніколи не мав таких доходів, що підтверджується матеріалами справи, а його банківські рахунки вже кілька місяців заблоковані. На думку захисника, фактичне тримання під вартою при такій заставі є безальтернативним. У свою чергу прокурор звернув увагу суду на те, що апеляційна інстанція вже розглядала ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і залишила її без змін. Крім того, прокурор вважав, що сторона захисту не виклала конкретних обставин, які б свідчили про зменшення ризиків, пов’язаних з підозрюваним.

Суд, заслухавши сторони, вирішив частково задовольнити клопотання захисника про зміну запобіжного заходу: залишити підозрюваного під вартою та зменшити розмір застави з 10 мільйонів до 9 мільйонів гривень.

Стосовно ризиків ЄСПЛ неодноразово наголошував, що ризики невиконання підозрюваним (обвинуваченим) своїх процесуальних обов’язків з плином часу неухильно зменшуються. Крім того, використання стандартного шаблону, а також абстрактних і стереотипних повторень низки підстав для тримання під вартою, без наведення жодних конкретних фактів, які стосуються підстав справи підозрюваного, свідчить про порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50).

Також слід зазначити, що позбавлення волі є настільки серйозним заходом, що воно виправдане лише тоді, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для захисту особистого чи суспільного інтересу, який вимагає тримання під вартою. Тому недостатньо, щоб позбавлення волі відповідало національному законодавству; воно також має бути необхідним за обставин справи (Ambruszkiewicz v. Poland, п. 31).

Щодо обґрунтованості застави. Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що розмір застави повинен забезпечувати виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених обов’язків і не бути явно непомірним. Суд зобов’язаний враховувати всі обставини, визначаючи суму застави, яка, з одного боку, стримувала б порушення обов’язків, а з іншого – була б доступною для виконання. У ситуації, коли сума застави є надмірною, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою фактично стає безальтернативним. Що може розцінюватися як порушення п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має забезпечувати не відшкодування інкримінованих збитків, а, зокрема, явку обвинуваченого на слухання. Тому її розмір повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого” (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80). Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтований в ухвалі про її призначення. У справі “Bojilov v. Bulgaria” (п. 60) ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади повинні підходити до визначення розміру застави з такою ж ретельністю, як і до прийняття рішення про необхідність продовження строку тримання під вартою.

Окремо слід зазначити, що суд, ухвалюючи рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у 10 мільйонів гривень, обґрунтував розмір застави твердженням про наявність у підозрюваного “прихованих активів”. Однак, як зазначають спостерігачі IAC ISHR,це твердження не було підтверджено жодними доказами. Такий підхід викликає об’єктивні сумніви щодо правомірності встановлення такого розміру застави. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, зменшення розміру застави з 10 до 9 мільйонів гривень, з огляду на надані матеріали про доходи підозрюваного, не є достатньо обґрунтованим і не відповідає вимогам справедливості, як це вимагається згідно з практикою ЄСПЧ.

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному судовому процесі є ознаки порушення права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ), рівності сторін судового процесу (п.1 ст.6 ЄКПЛ), презумпції невинуватості (п.2 ст.6 ЄКПЛ), обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ).