23 грудня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у справі №991/7418/23 щодо судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення). На засіданні була присутня обвинувачена, захисники, прокурор та головуючий суддя Хамзін Т.Р.

На даному судовому засіданні продовжилося дослідження доказів сторони обвинувачення.

Визначивши порядок дослідження доказів, суд почав досліджувати матеріальний носій із зафіксованими телефонними з’єднаннями одного з, на думку слідства, ключових фігурантів справи – Коноваленка Д.С.Прокурор, аналізуючи цей доказ, намагався обґрунтувати позицію сторони обвинувачення, демонструючи інформацію про час, дати та місця перебування мобільного телефону  Коноваленка Д.С. Сторона захисту звернула увагу на низку суперечностей, які, на їхню думку, ставлять під сумнів достовірність доказів. Зокрема, дані, представлені слідством, свідчать, що Коноваленко Д.С. подолав відстань за 8 хвилин, яку за звичайних умов можливо проїхати лише за 20 хвилин. В іншому випадку, згідно з доказами, відстань, яку зазвичай долають за 7 хвилин, була подолана за 28 хвилин. На думку захисників, ці невідповідності можуть свідчити про недостовірність доказів або навіть їх можливе фальсифікування.

Головуючий суддя зазначив, що розуміє позицію сторони захисту, але наразі закликав прокурора продовжити наводити докази. Також він додав, що за необхідності Коноваленка Д.С. буде викликано на допит.

Зі свого боку, захисники наголосили, що через наявні неточності даний доказ не лише викликає сумніви щодо доведеності вини обвинуваченої, але й по суті не підтверджує висунуті обвинувачення.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на те, що хоча стаття 6 ЄКПЛ гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів як таких, що, в першу чергу, є предметом регулювання національного законодавства. Суд зазначає, що існує різниця між допустимістю доказів та правами захисту щодо доказів, які фактично були подані до суду. Існує також відмінність між останнім (тобто чи були належним чином забезпечені права на захист щодо отриманих доказів) та подальшою оцінкою цих доказів судом після завершення провадження. З точки зору права на захист, питання за статтею 6 можуть, таким чином, виникати щодо того, чи були докази, надані на користь або проти обвинуваченого, представлені таким чином, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд.  При визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечувати проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їх достовірність або точність(Ayetullah Ay V. Turkey п.125-126). Таким чином, виникають об’єктивні сумніви, що сторона захисту мала можливість належним чином оскаржити наведені прокурором докази, оскільки суд, попри всі сумніви, висловлені стороною захисту щодо їх достовірності, все ж ухвалив рішення про їх подальше дослідження та долучення.

Більше того, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, рішення судів і трибуналів мають достатньо обґрунтовуватися. Ступінь виконання цього обов’язку з обґрунтування може варіюватися залежно від характеру рішення і визначається з урахуванням обставин справи. ЄСПЛ також неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що тягар доведення лежить на стороні обвинувачення і будь-які сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (Ajdaric V. Croatia. п.34-35).

Також Ільєва Т.Г. зазначила, що, на її думку, більшість доказів сторони обвинувачення було спотворено, а стороні захисту неодноразово відмовляли в доступі до першоджерел матеріалів органів досудового розслідування. У результаті слідство демонструвало лише ті матеріали, які були доречними для доведення її винуватості. Головуючий суддя зробив зауваження обвинуваченій і попросив її утриматися від «категоричних виступів» та поводитися «достойно, як законослухняна громадянка».

З приводу доступу до матеріалів справи експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідненаголосити, що згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції, принцип змагальності вимагає, щоб і обвинувачення, і захист мали можливість ознайомитися з доказами іншої сторони та прокоментувати їх. Пункт 3 (b) статті 6 гарантує обвинуваченому “достатній час та можливості для підготовки свого захисту”, а отже, передбачає, що основна діяльність захисту може охоплювати все, що є “необхідним” для підготовки до судового процесу. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості представити всі відповідні аргументи захисту перед судом і таким чином вплинути на результат провадження. Можливості, якими повинен користуватися кожен, кого обвинувачують у кримінальному правопорушенні, включають можливість ознайомитися з результатами розслідування, проведеного протягом всього провадження, з метою підготовки свого захисту. Обвинуваченому має бути надано необмежений доступ до справи. Питання про достатність часу та можливостей, наданих обвинуваченому, має оцінюватися з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Право на змагальність судового процесу, окрім можливості ознайомитися з поданими спостереженнями та доказами іншої сторони, також передбачає, що обвинувачення зобов’язане передати захисту всі докази, які є в їхньому розпорядженні, як на користь, так і проти обвинуваченого (Rook V. Germany п.56-58). Враховуючи вищезазначене, спостерігачі IAC ISHR за результатами моніторингу даного засідання висловили занепокоєння щодо того, чи мала сторона достатню можливість ознайомитися з усіма необхідними матеріалами справи впродовж кримінального провадження.

Крім того, з огляду на вищезазначені суперечності, що стосуються компонентів принципу справедливого судового процесу, потенційні порушення цих прав також ставлять під загрозу реалізацію права на справедливий судовий розгляд. Судовий процес може вважатися справедливим лише за умови дотримання всіх його гарантій. Відповідно, неможливо визнати процес справедливим в цілому, якщо порушено хоча б одну з гарантій (Snijders v. Netherlands, п.72). У зв’язку з цим, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти висновку, що суд забезпечив належні гарантії для захисту прав обвинувачених.

Зважаючи на все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вказують на можливі порушення низки прав, передбачених Європейською конвенцією з прав людини. Зокрема, можна говорити про ознаки порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), рівності сторін у судовому процесі (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та принципу справедливості судового процесу (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Враховуючи ці обставини, справу рекомендовано до подальшого моніторингу для детальнішого аналізу та оцінки дотримання міжнародних стандартів прав людини.