17 грудня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове судове засідання у справі №991/7418/23. Ця справа стосується судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Тетяни Григорівни, яку обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, службове підроблення).

На даному судовому засіданні продовжився процес дослідження доказів сторони обвинувачення.

Суд, окрім письмових доказів, наданих стороною обвинувачення, здійснив дослідження представлених прокурором карт пам’яті та дисків. Під час їхнього розгляду сторона захисту звернула увагу суду на розбіжність між датами виготовлення зазначених матеріалів та проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій. Захисники вказали, що така невідповідність, на їхню думку, може свідчити про недотримання органами досудового розслідування процесуальних строків, а також викликати сумніви у достовірності цих доказів.

Крім того, захист висловив переконання, що зазначені матеріали були виготовлені поза межами процесуального порядку та з порушенням строків, що може свідчити про фабрикацію доказів стороною обвинувачення з метою обґрунтування висунутого обвинувачення. Відтак, захист наполягав на визнанні цих доказів очевидно недопустимими та припиненні їх дослідження судом.

Головуючий суддя, у свою чергу, зауважив, що позиція захисту зафіксована, однак зазначив, що надані доводи не містять посилань на конкретні положення Кримінального процесуального кодексу України, які б дозволили визнати ці докази недопустимими. У зв’язку з цим суд продовжив дослідження відповідних доказів.

Також сторона захисту під час дослідження журналу судових відвідувань, який є одним із ключових доказів сторони обвинувачення, вчергове зазначили, що Ільєва Т.Г., як діючий суддя, не несе відповідальності за ведення діловодства в суді. Захисники звернули увагу суду на наявність матеріалів, які свідчать про присутність осіб у суді, що з тих чи інших причин не були зафіксовані в журналі судових відвідувань.

Крім того, захист акцентував на тому, що ведення діловодства не входить до функціональних обов’язків судді, а представлені стороною обвинувачення докази значною мірою базуються на припущеннях, що, на думку захисту, ставить під сумнів їхню достовірність та правомірність використання у кримінальному провадженні.

З приводу цього ЄСПЛ зазначає, що для оцінки загальної справедливості процедури отримання доказів необхідно встановити, чи були дотримані процесуальні права сторони захисту. Зокрема, слід з’ясувати, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити допустимість зібраних доказів та висловити заперечення проти їх використання (Severin C. Roumanie п. 71-72). Як зазначено вище, сторона захисту неодноразово звертала увагу суду на сумніви в допустимості доказів, наданих прокурором, а також на дотримання процесуального порядку при їхньому створенні (дата створення матеріалів, наданих слідством не збігається із строком проведення процесуальних дій). Попри це, суд продовжив дослідження зазначених доказів, не врахувавши заперечення захисту, які були відхилені без належного розгляду.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR занепокоєні тим, що суд обмежився лише формальною фіксацією позиції сторони захисту, не надавши детальної оцінки висловленим сумнівам щодо допустимості доказів. Такий підхід викликає обґрунтовані сумніви щодо забезпечення стороні захисту реальної можливості ефективно оскаржити допустимість зібраних доказів у рамках даного провадження.

Також варто додати, що як метою Конвенції є гарантування не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних, це право може вважатися ефективним лише тоді, коли зауваження дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті відповідним судом. Іншими словами, дія статті 6 ЄКПЛ полягає, серед іншого, в тому, що на “суд” покладається обов’язок провести належний розгляд клопотань, аргументів і доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінки їхньої доречності. Крім того, ЄСПЛ повторює, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними складовими поняття “справедливий судовий розгляд” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами (Đurić v. Serbia, п.69, 71). З огляду на перебіг судового засідання, спостерігачі IAC ISHR висловлюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи були заперечення сторони захисту належним чином взяті до уваги судом. Особливе занепокоєння викликає те, що всі докази, представлені стороною обвинувачення, були долучені до матеріалів справи, незважаючи на висловлені захистом сумніви щодо їхньої допустимості, які так і не були належно розглянуті або спростовані судом.

Такий підхід може свідчити про порушення принципу “рівності сторін” (equality of arms), що є невід’ємною складовою права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, експерти  моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даній ситуації доречно звернути увагу на п.2 статті 6 ЄКПЛ, в частині “in dubio pro reo”, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь її невинуватості. Цікавою є позицією ЄСПЛ у справі “Kolompar v. Serbia”, в якій ЄСПЛ визнав порушення права на справедливий суд через те, що не було дотримано дві основні вимоги кримінального правосуддя: (i) обвинувачення повинно довести вину підсудного поза розумним сумнівом; і (ii) принцип in dubio pro reo, який вимагає, щоб перевага в будь-яких сумнівах щодо достовірності доказів надавалася підсудному, а не обвинуваченню ( п.16). Схожу позицію ЄСПЛ займає і в справі “Telfner v. Austria”, де зазначає, що національні суди не повинні виходити з упередженої думки про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого (п. 15).  

Зазначена судова практика є особливо актуальною в контексті даного провадження, оскільки сторона обвинувачення не усунула обґрунтовані сумніви щодо допустимості доказів, які, за переконанням прокурора, підтверджують винуватість обвинуваченої.

Прокурор стверджує, що сторона захисту у своїх запереченнях щодо доказів посилається на технічні дані, які залежать від низки обставин. Водночас, за словами прокурора, захист не спростовує надані докази та не наводить конкретних фактів, які б свідчили про порушення процесуального порядку при отриманні цих доказів. Однак прокурор не пояснив, які саме обставини могли вплинути на те, що дата створення матеріалів не відповідає строкам проведення відповідних негласних слідчих дій.

Дослідження і долучення доказів продовжиться на наступному судовому засіданні.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR, проаналізувавши перебіг розгляду справи та виявлені суперечності, що можуть свідчити про недотримання принципів, закріплених у статті 6 Європейської конвенції з прав людини (зокрема, принципу справедливого судового розгляду та рівності сторін), рекомендують продовжити моніторинг цієї справи для ретельного з’ясування всіх її обставин.